Живописець гуцульщини Кароль Коссак

В кількох десятках кілометрів за містом Станіславом, від станції Надвірної, болотиста рівнина раптом переходить у вкриті смерековими лісами горби. З станції відкривається чудовий краєвид на лісисті Карпати.

 

Нерівними лавами, одна вище другої, з химерно вирізьбленими краями голубіють гірські хребти. Чим далі вище і прозоріше, зливаючись з блакиттю неба, здіймаються гірські громади, а над ними при ясному сонці, ніби плаває в повітрі білий пух укритих снігом верховин, снігом, що не тане і в літню спеку вабить прохолодою і ніжними тонами фарб.

 

Поміж стрімчастих верховин і в зелених полонинах розташувався мальовничий край — понад рік тому звільнена спід шляхетського ярма своєрідна і цікава околиця української землі — радянська Гуцульщина.

 

Звиваючись поміж горами, бурхливо несучи поміж камінням свої гомінливі, спінені води, прорізує Гу-цульщину з півночі на південь гірська річка Прут, що зачинається десь з потоків і водоспадів Чорногор. Вздовж ріки розташувалися тартаки, каменярні, культурні центри Гуцульщини, навперейми голубій, химерно поплутаній стрічці Прута біжать чорні рейки залізниці, обриваючись аж на Угорському кордоні.

 

В селах і містечках Гуцульщини після звільнення краю Червоною Армією почалося бурхливе творче життя. Діставши одібрані у панів землі, пасовиська і ліси, вільні українські горці-гуцули співають вільних пісень, могутнім струменем прорвалася стримувана всілякими заборонами польської влади художня творчість обдарованого, талановитого народу.

 

Художники-самоуки: косівські килимарі, яблу-нівські, микуличинські, деметинські різьбарі, вишивальниці, чеканщики, інкрустатори, пістинські ганчарі і професіональні художники Гуцульщини віддають свій талант відтворенню художніх багатств народу, зображенню мальовничої карпатської природи і звільненої праці гуцула, збагачують скарби народного мистецтва, спільно творять національне формою, соціалістичне змістом українське мистецтво. Простежити розвиток творчості гуцульських художників-самоуків і професіоналів, сприяти йому й скерувати в правильне річище — невідкладне і вдячне завдання мистецької критики, дослідників.

 

І чим швидше, чим більше з'явиться в пресі присвячених творчості художників Гуцульщини монографій, статтей, тим корисніше буде це для розквіту багатогранного і своєрідного мистецтва одної з найбільш мальовничих і найменш досліджених околиць Радянської України.

 

Автор цього невеличкого нарису не претендує на охоплення теми про творчість гуцульських художників, він лише хоче розповісти про свої враження від зустрічі з одним з професіональних художників-жи-вописців Гуцульщини Каролем Коссаком, що постійно живе і працює в одному з гірських центрів Гуцульщини — Татарові над Прутом (Станіславська область) в оточенні живописної природи і побуту, що так і проситься на полотно.

 

В книжкових кіосках Львова, Станіслава, Дрогобича і Коломиї можна придбати невеликі акварельні образки-листівки з серії "Гуцули в дорозі". Пензлем художника зафіксовані в легких світлих тонах, кількома мазками, типи, одяг і побут гірських хліборобів, скотарів, лісорубів. Художник дуже вдало вибрав назву свого циклу для зображення побуту й етнографії Гуцульщини — "Гуцули в дорозі". Справді, гуцул більшу частину свого життя провадив в дорозі. Розкидані в гірських полонинах, іноді за кілька кілометрів одна від одної, гуцульські оселі сполучалися за допомогою кінного транспорту.

 

Зима, літо, весна, осінь. Одягнені в мальовничі киреї "гдні", в трикутні шапки з китицею вгорі, в шкіряних постолах і вовняних панчохах — узимку, у вигаптовані мальовничими візерунками сорочки, обгорнені стрічками "кресані" (брилі) — у чоловіків, в строкаті запаски і хустки — жінки в літку, в незмінному за всякого сезону киптарі (кожушку до пояса без рукавів), пересуваються гуцули то на простих гринджолах, то на важких з високими колесами гарбах, а здебільшого — верхи. Чоловіки і жінки, молоді і старі — однаково добрі вершники. Чи з важкими круглими колодами смерек до тартаку, чи з барилами води для лісорубів, каменярів, чи з бербени-цями бринзи з гірських пасовиськ, чи в місто до крамниці, лікарні, в гості до сусіда пересуваються гуцули на своїх маленьких міцних гірських кониках, осідланих у розписані, прикрашені різьбою дерев'яні кульбаки, вкриті плахтою. їзда верхи така звична справа для жінок, що часто можна бачити гуцулку, яка, їдучи на коні, пряде на веретені.

 

Хатній реманент — скрині, цеберки, барила, миски— все розписане чи вирізьблене своєрідним орнаментом, усе з дерева, немов залишки якоїсь незареєстрованої в історії людства "дерев’яної доби".

 

Все це художник яскраво відтворює в ніжних світлих тонах акварелі, кількома мазками свого пензля, без натуралістичних подробиць, фотографування. Ось на одному малюнку гордий легінь (парубок) на вороному коні в пишно уквітчаному кресані з пером, на другій — легінь розмовляє з дівчиною, що несе воду у відрі, а ось ще — старий дід з онуком мчать зимою на гринджолах, вершниця, вбрана в киптар, запаску, в червоній хустці з хутряною накидкою, мисливці і заробітчани, що пересуваються в усяку пору по малоїжджених крутих гірських стежках, через полонини, потоки й гірські хребти.

 

Одна, дві, рідше три постаті, шматок неба з легкою хмаринкою, один-два штрихи стежки, чи дороги, іноді копиця сіна складена по-гуцульському, загороджена жердинами з дерев'яним чотирьохскатним "стоком" —накриттям на чотирьох високих кілках, іноді церковна брама, хата — це все, що характеризує обстановку, пейзаж. Усі будівлі — дерев’яні з характерною ознакою гуцульської архітектури — з загнутими ріжками дахами, двома скатами. Часом пейзаж доповнює гірський орел, або кала (яструб), що кружляє в повітрі з непорушно розпростертими крилами, ще якінебудь деталі — і образки готові. Нічого зайвого, ніяких подробиць, відсутній фон, рамка, переважно жанрові ескізи зроблені самим пензлем чистою фарбою, без попереднього зарисування олівцем.

 

Художник Коссак має "вірне око" і свою техніку акварельного живопису довів до досконалості. Він ніколи не виправляє своїх малюнків, вони виливаються готові, виношені в уяві, часто схоплені на ходу.

 

Улюблений жанр, об’єкт творчості художника — анімалістика, він любить малювати звірів, тварин, переважно коней. Коні на його образках живі, динамічні, різноманітні, ніби наділені індивідуальними рисами, портретні. Любов до зображення коней у Коссака спадкова від прадіда — гуцульського селянина. Перейшла в спадщину від художника світової слави Юлія Коссака — діда Кароля Стефановича, перейнята в дядька (батькового брата) Войцеха Коссака, одного з авторів славнозвісної панорами "Бій при Ратславиці" у Львові.

 

Кароль Стефанович Коссак народився 1896 року у Львові в родині художника. Змалку Кароль привчався до малювання. Студіював у дядька свого Войцеха Коссака, потім учився в Академії мистецтв у Відні і Кракові. В дозрілому віці працював учителем малювання в гімназії у Львові. Художники у Польщі не користувалися державною підтримкою. Навіть відомим художникам доводилося працювати вчителями, приказчиками, малярами у підрядчиків. Виставки влаштовувались рідко. Приватний продаж картин не давав змоги жити з своєї праці. Писали про художників рідко. Коссак не може похвалитися жодною докладною монографією чи рецензією на свої твори. Іноді щастило виставити свої твори на організованій товариством художників приватній виставці. Груба, примітивна критика грошовитої черні, претензійні смаки. Хочеш жити з малярства, мусиш потрафляти грубим, невибагливим смакам купців, поміщиків.

 

Не минуло й року від приходу радянської влади на Гуцульїцину, але Коссак встиг за цей час зробити більше, ніж в інші роки, і швидше, ніж коли, добитися визнання, популярності серед глядачів. Картини Кароля Коссака придбані обласним Будинком народної творчості, станіславським Будинком Червоної Армії, відібрані для всесоюзної виставки "Ленін, Сталін і Україна".

 

В станіславському обласному Будинку народної творчості цілий зал відведений роботам місцевих професіональних художників, що відтворюють побут і природу Гуцульщини. Виділяються акварелі Коссака, олійні полотна Дубрави, Росмуса, Валодмана, ескізи театральних декорацій Сабалія, портрети, пейзажі обдарованих художників, що свідчать про наявність на Станіславщині досить міцного і чималого активу художників.

 

Організувати їх творчість, зробити громадський перегляд картин, зв’язати художників з видавництвами, театрами, клубами, допомогти їм творчо зростати — невідкладна справа і Спілки радянських художників, і Управління в справах мистецтв при Раднаркомі УРСР. Досі в цій справі мало зроблено. Художники західних областей розпорошені, використовуються часто не відповідно до їх можливостей різними промартілями, що заштамповують їх творчість на кустарних виробах. Будинки народної творчості змішують професіональних художників і самоуків, не роблячи між ними різниці. Багатьом художникам треба допомогти позбутись впливу естетської школи буржуазного мистецтва, формалізму, "стилізаторства" в підході до народних сюжетів, до етнографії.

 

В чепурному двохповерховому будиночку над шумливим Прутом у містечку Татарові, Станіславської області, постійно живе художник Коссак, проводячи час то в своїй невеличкій майстерні в горах, то на дорогах, спостерігаючи життя і побут гуцулів, черво-ноармійців-прикордонників. Нам довелося протягом півторамісячного перебування в Татарові кілька раз відвідати художника, бачити його продукцію, процес творення окремих картин і малюнків.

 

За останній час з’явилися нові сюжети в творчості Кароля Коссака — побут Червоної Армії. Ось група прикордонників просувається гірськими стежками, на фоні стримчастих скель Чорногорії, дівчина розмовляє з червоноармійцем-прикордонником. Ось чер-воноармійці - визволителі в гостях у гуцульському селищі. Живописні групи, радісні обличчя, світлі барви. Серед більших робіт відзначається картина "Зустріч Червоної Армії на Гуцульщині". Добре знання матеріалу, своєрідна композиція, чуття кольору дало змогу художнику передати оригінально й свіжо радість гуцульського народу, любов до своїх визволителів.

 

Багато ескізів, малюнків, зарисовок: кавалерія, артилерія в поході, об'їзд кордону, червоноармійці на привалі, на маневрах, прикордонні дозори, окремі характерні постаті — все виконано з чималою професіональною майстерністю, але відчувається все ж брак сюжетної композиції, замало в них думки, суб’єктивного ставлення художника, що надає часом і невеличким образкам особливої теплоти і краси.

 

Працюючи в своєму жанрі, художник Коссак може і повинен поширити свою тематику, коло своїх образів. Для цього не треба замикатися рамками містечка і його околиць. Велика радянська країна, радість соціалістичного життя, нове відродження життя трудящих західних областей — чи не широке поле художньої діяльності! Багато користі може принести художник видавництву дитячої літератури як майстерний ілюстратор казок, фантастики, в якій він досяг блискучого поєднання сюжету з колоритом, м'яким гумором і тонкою технікою живопису.

 

Цим нарисом ми хочемо хоч трохи познайомити художню громадськість з талановитим художником звільненої околиці Радянської України — Гуцульщини, щоб згодом, так би мовити, перекинути місток через пінявий Прут з далекого гірського містечка у великий променистий світ радянського мистецтва.

 

уків, не роблячи між ними різниці. Багатьом художникам треба допомогти позбутись впливу естетської школи буржуазного мистецтва, формалізму, "стилізаторства" в підході до народних сюжетів, до етнографії.

 

В чепурному двохповерховому будиночку над шумливим Прутом у містечку Татарові, Станіславської області, постійно живе художник Коссак, проводячи час то в своїй невеличкій майстерні в горах, то на дорогах, спостерігаючи життя і побут гуцулів, червоноармійців-прикордонників. Нам довелося протягом півторамісячного перебування в Татарові кілька раз відвідати художника, бачити його продукцію, процес творення окремих картин і малюнків.

 

За останній час з’явилися нові сюжети в творчості Кароля Коссака — побут Червоної Армії. Ось група прикордонників просувається гірськими стежками, на фоні стримчастих скель Чорногорії, дівчина розмовляє з червоноармійцем-прикордонником. Ось чер-воноармійці - визволителі в гостях у гуцульському селищі. Живописні групи, радісні обличчя, світлі барви. Серед більших робіт відзначається картина "Зустріч Червоної Армії на Гуцульщині". Добре знання матеріалу, своєрідна композиція, чуття кольору дало змогу художнику передати оригінально й свіжо радість гуцульського народу, любов до своїх визволителів.

 

Багато ескізів, малюнків, зарисовок: кавалерія, артилерія в поході, об'їзд кордону, червоноармійці на привалі, на маневрах, прикордонні дозори, окремі характерні постаті — все виконано з чималою професіональною майстерністю, але відчувається все ж брак сюжетної композиції, замало в них думки, суб’єктивного ставлення художника, що надає часом і невеличким образкам особливої теплоти і краси.

 

Працюючи в своєму жанрі, художник Коссак може і повинен поширити свою тематику, коло своїх образів. Для цього не треба замикатися рамками містечка і його околиць. Велика радянська країна, радість соціалістичного життя, нове відродження життя трудящих західних областей — чи не широке поле художньої діяльності! Багато користі може принести художник видавництву дитячої літератури як майстерний ілюстратор казок, фантастики, в якій він досяг блискучого поєднання сюжету з колоритом, м'яким гумором і тонкою технікою живопису.

 

Цим нарисом ми хочемо хоч трохи познайомити художню громадськість з талановитим художником звільненої околиці Радянської України — Гуцульщини, щоб згодом, так би мовити, перекинути місток через пінявий Прут з далекого гірського містечка у великий променистий світ радянського мистецтва.

 

М. Ятко 1941 р.

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...