Пам’яті Степана Меліксетовича Агаджаняна

Не буде перебільшенням сказати, що в особі народного художника Вірменії С. М. Агаджаняна наша країна втратила не тільки одного з найстаріших, але й одного з своїх видатних реалістів.

 

В живопису Вірменії творчість Степана Меліксетовича займає особливе місце, встановлюючи живий зв’язок між прогресивними традиціями національного реалізму, відображеними в творах А. Овнатаняна (1809 — 1882 рр.) і С. Нерсесяна (1820 — 1884 рр.), і сучасним мистецтвом.

 

Живописна майстерність Агаджаняна в перші роки свого становлення (1900 — 1904) співзвучна революційно-демократичній літературі вірменського народу XIX віку. У портретному жанрі художника закладений той гуманізм, який так яскраво одухотворив чудові поетичні витвори Ованеса Туманяна. С. М. Агаджанян був тим вірменським живописцем і портретистом, який усією своєю творчістю показав не тільки споконвічні традиції реалістичного мистецтва свого народу, але й наочно продемонстрував, наскільки багате нове, радянське реалістичне мистецтво в своєму прекрасному і своєрідному національному проявленні.

 

С. М. Агаджанян народився в 1868 році в м. Шуші в сім'ї кравця, де були міцні прості, патріархальні звичаї, де з дитинства виховувалась скромність і задушевна простота художника, де формувалися його демократичні погляди на життя. Після закінчення міської школи в Шуші, проживання в Баку, поїздки в Середню Азію Агаджанян, за згодою свого дядька А. Кочаряна, приїжджає до нього в Марсель. За наполегливою порадою художника Аме, вчиться кілька років у марсельській студії живопису.

 

Потім приходить час Парижа, навчання в Академії Жюльєна, робота в Бенжамена Констана і Жан-Поль Лоранса — видатних представників французької реалістичної школи. Дуже багато дав молодому Агаджаняну Лувр з його збірками Рембрандта, Делакруа, Курбе, які особливо його захоплювали. В Парижі, коли припинилася допомога дядька Аслана, що повернувся до Вірменії, Агаджаняну довелося буквально жебрувати. З неймовірними зусиллями, перетерпівши великі злидні, він закінчив академію в 1900 році і виїхав із Франції в рідну Шушу.

 

Агаджанян повернувся до Вірменії художником європейської виучки, але вільним від всякого модернізму, епігонства пізнішого французського мистецтва. Він прибув сюди професіональним живописцем, завзятим прибічником демократичності мистецтва, яскравим представником реалізму. Перебування в Шуші і Баку (1900 — 1903 рр.), в Ростові-на-Дону (1903 — 1920 рр.) — це ніби другий період у творчості Агаджаняна.

 

Доводилося писати вивіски, шукати шматок хліба, бідувати, дивувати старих батьків тим, що художник з європейською освітою може тільки величезною працею заробити гроші на прожиток, коротше — пройти "капіталістичну школу" приниження творчості. Але в цей час виріс і зміцнів художник Агаджанян, майстер серйозного і задушевного портрета, не офіціального, "доходного", а портрета рядової людини. Ці двадцять років по суті були роками одної теми: чудовий "Портрет матері художника" (1900 р.) "Кузнечная" (1904 р.), "Портрет столяра" (1910 р.), "Портрет робітника" (1915 р.), ряд портретів художників, "Рибалка" (1919 р.) та ін.

 

Основний об'єкт творчості Агаджаняна — народ. З художнього боку портретний жанр цих років відзначається глибокими, темними тонами, які ніби нагадують образи Г. Успенського або Островського; ствердженням справжньої людяності образу, рисами надзвичайно життєвого, як у С. Нерсесяна; підходу до змалювання соціального елементу в портреті. Портрет Агаджаняна — глибоко національний. В ньому показаний вірменський народ у задушевній і правдивій образності.

 

В 1920 р., після радянізації Вірменії художник повертається на свою батьківщину і оселяється в Єревані, де поряд з великою творчою роботою протягом десятиріч керує класами живопису в художньому училищі. За його безпосередньою участю відбувається консолідація сил національного реалістичного мистецтва. Величезна більшість сучасних молодих живописців і графіків Вірменії пройшли школу Агаджаняна. Органічно, невідривно ввійшов у мистецтво Радянської Вірменії її народний художник С. М. Агаджанян, який дістав це високе звання за свою творчу і педагогічну діяльність.

 

Справжній розквіт майстерності Степана Меліксетовича припадає на наш, радянський час. Він створює десятки портретів діячів науки та мистецтва, комсомольців і стахановців, пише цікаві портрети товариша Сталіна (1938 р.) і Сурена Спандаряна (1936 р.). Спеціально працює він в Баку над серією портретів видатних представників азербайджанського народу. Новий естетичний принцип звучить у роботах художника післяреволюційної епохи. Образ людини позбавляється тої "сумності" глибоких, темних тонів, які раніше характеризували живопис Агаджаняна. Поглиблюючи чудову сердечність і гуманність образів російської та вірменської реалістичної традиції, підкресленої ним з перших років роботи, художник вміє бачити і нові якості, нове обличчя радянської людини. Такі його портрети: азербайджанської льотчиці Мамедбекової (1936 р.), знатної доярки М. С. Фріч (1938 р.) та ін.

 

Творчість С. М. Агаджаняна в початковій своїй фазі виявляє своє глибоке споріднення з російським живописом другої половини XIX віку. Його живопис останніх років — це видатне явище в області радянського реалістичного портрета.

 

Понад сорок років народний художник Вірменії, орденоносець Степан Меліксетович Агаджанян був задушевним, вдумливим, щирим портретистом свого народу. Велика заслуга. Велика честь!

 

В. Чепелєв 1941 р.

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...