Скульптор Леонора Блох. Частина перша.

Леонора Абрамівна Блох народилася в 1881 році в м. Кременчуці. Ще навчаючись в гімназії, почала серйозно малювати. По закінченні гімназії, вирішивши присвятити себе мистецтву, їде в Петербург, де вступає в школу товариства заохочення мистецтв.

 

Тут вперше у Л. Блох оформився інтерес до скульптури. Скульптуру в школі викладав Бах — характерний представник епігонського академізму, і про час, проведений у нього, у Л. Блох збереглися лише сумні спогади.

 

Л. Блох їде в Париж. Їй дуже повезло: вона стала ученицею самого Родена і працювала під його безпосереднім керівництвом біля шести років, одночасно працюючи над малюнком і теорією в, так званій, вільній академії в Парижі.

 

Ще навчаючись в Родена, вона почала брати участь у виставках, спочатку в салоні, головою якого був сам Роден, а пізніше і незалежно від нього.

 

В 1912 році Л. Блох повертається на батьківщину, їде в Петербург і в тому ж році бере участь у виставках непартійних художників. З 1914 до 1916 р. вона щороку посилає свої роботи на академічні виставки. А в 1917 році, напередодні лютневої революції, вона бере участь у виставці "Мира искусств".

 

На початку 1918 року Л. Блох переїжджає на Україну і з того часу безперервно працює в Харкові. Крім активної творчої роботи, вона включається в бурхливе громадське життя перших років Жовтневої революції і веде педагогічну роботу.

 

1922 року Л. Блох працює в Харківському художньому інституті. В 1924 році їй присвоєно звання професора.

 

Педагогічна робота займає в житті Л. Блох дуже велике місце. Вона є творцем радянської школи скульпторів на Україні. До її приїзду скульптури на Україні фактично не існувало, тим більше практичного навчання їй.

 

Учні Л. Блох заклали перші камені радянської скульптури на Україні, і вони зараз з честю представляють радянську українську скульптуру. Серед них — Муравін І Лисенко, що виступали на Ньюйорк-ській міжнародній виставці, талановиті Ражба, Дараган, Волькензон, Кудрявцева, Лопатинська, Аносова, Мельгунова, Давидович й інші, відомі своїми роботами далеко за межами України.

 

Загальний характер обдарування Л. Блох — щирість, душевність і простота — надає особливої виразності виявленню в її роботах образу людини. Вона любить людину, шукає в ній завжди те хороше, що в кожній людині є; прагне виявити в людині найбільш людяне, глибинне, справжнє. Але вона дуже далека від ідеалізації, вона вміє бути дуже нещадною в своїх характеристиках. Дякуючи цьому, образ людини в неї набуває великого значення.

 

Цими якостями визначається схильність художниці до портрета. Її творча біографія майже не знає абстрактних тем.

 

Протягом усього творчого шляху Л. Блох можна ясно виявити її нахил до монументалізму, до рішення завдання створення великого скульптурного образу, портрета в найшир.шому розумінні цього слова, портрета-пам’ятника. Не випадково останні роки Л. Блох працює, головним чином, в області монументальної скульптури, прагнучи в узагальненій трактовці виразити глибоку ідейну суть людей, близьких їй по духу.

 

Список парижських робіт художниці показує дуже велику різноманітність як щодо тематики, так і в стилістичній трактовці. Творча індивідуальність її ще далеко не визначилась, і в шуканнях свого обличчя вона звертається до найрізноманітніших жанрів, до різноманітної техніки, прагнучи, очевидно, запозичити краще в кожній з них.

 

Перейдемо до характеристики портретних робіт скульптора.

 

Напівпортретний характер носить дивовижно опрацьована "Жінка на пляжі". Оголена фігура вражає винятковим ритмом і якоюсь особливою м’якістю. Зовсім гладенька фігура змушує глядача звернути увагу на ніжну гру ліній і пружних форм. Надзвичайно сувора своєю замкненістю композиція дає такий чіткий силует, що фігура якось відразу вся входить у свідомість, як вираз найвищого спокою. Центр ваги перенесений на внутрішнє життя, а воно у всьому: і в нахилі голови, і в спущених віях, і в ледве окреслених губах, і в плавному русі рук і пальців, які говорять більше, ніж можуть сказати слова.

 

Ясна, гладенька, пружна форма, по якій світло сковзає, затримуючись тільки там, де це вимагається ритмом, що обумовлює настрій, — ось що визначить у дальшому творчу особистість Л. Блох. Така трактовка форми однаково далека і від салонної прилизаності, від солодкої Ідеалізації, і від імпресіонічного мазка. Прекрасна пластичність, що так нагадує пластичність живого, добре натренованого тіла танцюристки чи спортсмена, характеризує блохівську трактовку форми.

 

Звичайно, Л. Блох і тепер і пізніше даватиме твори й іншого порядку, але в цьому, знайденому нею методі хочеться бачити справжню її індивідуальність.

 

Вирішити погляд у скульптурі — це значить відкрити душу людини. Виразність блохівських портретів надзвичайна. Вони настільки дохідливі, що не можуть викликати ніяких суперечок про зміст образу. Він стає очевидним зразу. Безпосередність сприйняття цих портретів робить їх особливо цінними і цікавими.

 

Незадовго до свого від’їзду з Петербурга Л. Блох висікає одну з своїх кращих робіт — мармурову "Голову дівчини".

 

Це той синтетичний образ, підготовкою до якого, фактично, були і психологічні етюди парижського періоду, 1 портрети, виконані в Петербурзі. Мені здається, що чарівністю своєю ця голова зобов’язана тому, що в ній скульптор став на шлях вирішення одного з найважчих завдань образотворчого мистецтва — передати в єдиному образі всю різноманітність відтінків і нюансів, які властиві даному психічному стану людини, наприклад, усміхові.

 

Який багатий відтінками усміх! Як багато він може висловити людських почуттів, як широко може він розкрити характер людини! І яке благородне завдання художника, що намагається зрозуміти його і втілити в художньому образі.

 

Можна передати той чи той відтінок усміху, — він буде говорити про відбиття даного окремого почуття, він буде достатньо конкретним і покаже лише один Ізольований момент психічного стану людини.

 

Але жива людина ніколи не перебуває в стані тривалої одноманітності психічного життя. Думки безперервно проносяться в її голові. Вони викликають безперервне збудження емоцій. А все це безпосередньо відбивається на безперервній зміні пози, жеста, міміки, зміні, що часом мало помітна, але для художника являє головний матеріал для міркування про внутрішній світ людини.

 

Так і з усміхом. Усміхнене обличчя найбільш мінливе, найбільш динамічне в тому розумінні, як про це говорив Дідро: "Художники надають слову "рух" свого особливого змісту. Вони говорять про фігуру, що перебуває в стані спокою, що "в ній є рух", — це значить, що вона готова зарухатись".

 

Дати живий образ в мистецтві — це значить підсумувати окремі відтінки і нюанси того чи іншого руху (в позі, жесті, міміці), знайти серед величезного багатства цих відтінків найбільш типове і характерне і або відкрито і ясно показати це глядачеві, або залишити для глядача можливість бачити у зображеному підкреслену складність, різноманітність психічного стану людини. В першому випадку перед нами конкретний портрет, в другому — більш чи менш абстрактний образ людини і одного з властивих їй психічних станів.

 

"Голова дівчини", здається, і являє собою рішення цього другого завдання. Лишається ще сказати про дивовижну м’якість рубки мармуру і ще раз відзначити характерну пластичність форми.

 

Мова йде не про протиставлення живописності — лінійності, як формальних категорій, якими можна при бажанні пояснити загальний характер художнього твору, в тому числі і пластичне рішення, мова йде про прямий зміст, що вкладається в ці слова.

 

Під "живописністю" в даному контексті я розумію використання прийомів живописця, серед яких ілюзорність є одним з найвиразніших для глядача; чіткий же малюнок контура — нормальний прийом скульптора, що розглядає лінію як граничність форми і компанує ці форми. При цьому досягається дійсна пластичність — найважливіше знаряддя скульптора.

 

Таке рішення, звичайно, умовне, але природно з погляду специфічної мови скульптури.

 

Якщо "живописність" була орієнтована на емоціональне сприйняття, насамперед, то пластична характеристика, при графічній ясності форми, виходить в більшій мірі з раціоналістичної трактовки образу. Ця сторона в творчості Л. Блох, що оформилась уже в Петербурзі, буде завжди наявна і в дальшому, вона буде визначати деяку стриманість емоціонального виразу і раціоналістичне його офарблення.

 

Темперамент скульптора втілюється не в зовнішній експресії, а у внутрішньому житті створюваного ним образу.

 

Жовтнева революція висунула перед мистецтвом грандіозні завдання, серед них керівним був гігантський за розмахом ленінський план монументальної пропаганди, де скульптурі було відведене вирішальне місце.

 

Л. Блох з першого ж дня активно включилася і в роботу по оформленню площ та громадських будов пам’ятниками великим людям, і в громадську роботу по консолідації художніх сил у столиці, і в роботу над створенням першої радянської школи скульпторів на Україні. Протягом одного-двох років вона виконує для Харкова бюсти-пам’ятники Жореса (для Будинку селянина), Леонардо да-Вінчі, Родена, Карла Маркса (для Укроста), барельєф для фронтону приміщення дитбудинку, голову робітника і ряд портретів (поета Шенгелі, професора Столпнера й ін.). Вона відкриває навчальні майстерні.

 

Майже всі її роботи цих років зроблені в надзвичайно сміливій І впевненій манері, орієнтовані на глибоку і гостру характеристику людини.

 

В них менше, можливо, аналітичної психології, ніж в петербурзьких портретах, але зате вони багато ширші по образу. Від кропіткого дослідження і шукань індивідуальних якостей Л. Блох переходить до створення великих, значних, типово узагальнених, даючи монументальне рішення і зовнішнього і внутрішнього образу людини. Монументальні ці роботи і за своєю формальною трактовкою. Могутні обсяги, великі плани, різкі контрасти, глибока світлотінь, відсутність дрібності в деталях, масивність форм — все це обумовлює розмах монументального виразу. При всьому тому Л. Блох далі розкриває своє розуміння пластичності, добиваючись максимальної різноманітності аспектів розгортанням просторових якостей скульптури.

 

В 1927 році Л. Блох виконує на конкурс проект пам’ятника Т. Г. Шевченкові. Проект преміюється, але здійснений він не був. Маючи хиби архітектурного рішення, проект в той же час дає дуже правильне образне тлумачення, а найголовніше — прекрасно реалізує вимоги, іцо сталяться до монументального скульптурного твору, розрахованого на далеку точку зору.

 

Згідно зумовами постановки пам’ятника він повинен був мати невеликий радіус огляду (в межах 180 градусів) і сприйматися, головним чином, здаля. Відповідно до цього Л. Блох дає узагальнені форми фігури, що виростає знизу — горельєфом із п’єдесталу і поступово переходить у спокійне об’ємне зображення. Дуже плавна і сувора лінія силуета повинна була прекрасно гармоніювати з навколишнім ландшафтом і зосереджувати увагу глядача на головному в образній характеристиці Шевченка — на голові його, трохи опущеній на груди, і на руці, якою він сперся на п’єдестал.

 

Не зважаючи на те, що проект пам’ятника Шевченкові був розроблений Л. Блох тільки в ідеї, все ж можливо твердити, що принцип, прийнятий нею, абсолютно правильний і що проект цей може бути прикладом вдалого рішення монументальної скульптури.

 

Скульптор Леонора Блох. Частина друга.

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...