Література в кривому дзеркалі

Шарж Микола ТерещенкоМи завжди говоримо про наші літературні справи дуже серйозно. Поважно - суворий тон — не стильове обличчя майже всщї радянської критики та й усіх публіцистичних висловів з приводу творчости наших письменників, з приводу літературної ситуації.

 

Але декому цей тон не до вподоби...

 

Дехто — за легкість і легковажність розмов про літературу ладен віддати всі серйозні питання й проблеми, що стоять перед нами. І не можемо ми тих, хто тільки те й робить, що на ввесь рот позіхав, слухаючи наші теоретичні, критичні, публіцистичні висловлювання й суперечки, хто натомість чекає і від літератури, і від критики тільки легкотравної розваги, — не можемо ми їх не звати міщанами, обивателями від літератури або, — це вже найобраз-ливіше — «авангардівцями» - поліщуківцями.

 

А втім ми можемо все ж нарікати, що сміху в нас замало, що натрапляймо ми на нашому літературному полі тільки — і то зрідка — на сарказм полеміста, на холодну усмішку трибуна чи прокурора літературного абож — це частіше — на регіт блазня!

 

Та ущіплива прокурорська усмішка завжди занадто холодна, і регіт блазня — завжди недоречний, цинічний, одворотний.

 

А де ж таки справжній гумор? Де влучна літературна пародія? Хто в нас спадкоємець Маркіза Попелястого?

 

Цього нема... Є Остап Вишня... ще раз Остап Вишня... одне слово, є Остап Вишня з усіма його позитивними й неґативними рисами. І як раз тому, що з гумором у нашій літературі зовсім не гаразд, гадаймо, що вчасно прийшов на допомогу нашим письменникам, критикам, діячам літературним із своїм альбомом графік Г. Дубинський.

 

 Ного дотепні, веселі, а часто й в’їдливі колючі зариси уважного, вдумливого спостерігача, але не вчасника нашої літературної праці, можуть нагадати, що поза нашими діловими або брутально - блюзнірськими шляхами в літературі й навколо літератури є ще якісь шляхи. Можуть бути очі, що ще якось дивляться на літературні твори й на тих людей, що ні твори пишуть.

 

Є очі, які в усьому знайдуть скалочки отого загубленого сміху, які зберуть оті скалочки докупи і складуть широку картину нашого літературного життя — веселу, але не блюзнірську, не брутальну й не образливу.

 

Така власне і є в основному робота художника Дубинського.

 

Шарж Остап ВишняМи вважаймо, що він з честю виконав своє, нелегке завдання насамперед тому, що додержав такту спостерігача, що, шукаючи сміху, не натрапив на регіт і ані трохи не звульгаризував, не зміщанив, не зробив об’єктом вуличних дотепів серйозні справи літературної творчости й літературної боротьби.

 

Автор уміщених у цьому альбомі шаржів і карикатур на літературні теми — спостерігач безсторонній. Ного позиція, нам здається, є позиція широкого радянсього читача — не письменника, не критика й не викладача літератури української, не члена якоїсь із літературних груп. ІЦо цей безсторонній спостерігач не є проте спостерігач безпринциповий, можна побачити з усієї роботи. Для прикладу досить порівняти, як він трактує, напр., І. Кулика, І. Микитенка, з одного боку, і В. Поліщука, з другого. Атрибути праці — для перших, свиня або сухоребра шкапа для другого — цей речовий антураж карикатур досить проречистий.

 

Доволі гостро і влучно характеризує карикатурист так зване «занепадництво», показуючи в. Плужника, Г. Косяченка, Д. Фаль-ківського (у загальній композиції під плякатом «Літературний Ярмарок»).

 

Особливо, певно, впадає в око читачеві окремо на ввесь Зріст Фальківський (за провідною темою його збірки «На пожарищі»). Цього Фальківського виконано одмінно від інших робіт — малярським, а не графічним способом. До того ж цьому малюнкові не властивий сміх. А втім він є один з найсильніших і найглибших у збірці — тут способами образотворчого мистецтва показано ту трагедію бездоріжжя, що її, на думку критики, зазнав на певному щаблі свого розвитку поет Дм. Фальківський.

 

Ці зауваження побічні. Це — приклади до тези. Ми не беремо на себе невдячної ролі коментатора кожного з уміщених творів художника Дубинського. Бож хіба треба, наприклад, читачеві, що читав твори Досвітнього, пояснювати стилістичні особливості карикатури на письменника, елементи стилізації східної графіки тощо? Хіба не зрозуміє читач, чому Косинка босий і з одрізом за поясом, чому Максимові Рильському надано рис типового представника найспокійнішої з людських професій — рибалки? Чому того ж, наприклад, Рильського зроблено цілком реалістичною технікою, а образам Семенка й Шкурупія надано рис малюнку сюрреалістичного тощо? Художник, природно, намагався добирати стилів, співзвучних творчості того чи того автора, відповідно ті стилі пародіюючи. Він намагався брати й до антуражу своєї теми риси, найприкметніші для творчості кожного даного автора, або такі риси, на яких найбільше спинялася критика.

 

Читач, знайомий з творчістю цих авторів, такі риси знайде й відчує; а читачеві, необізнаному з творчістю об’єктів сатири Г. Дубинського, всі ці риси, навіть коментовані, мало скажуть.

 

До того ж не можна увесь задум художника переказати «своїми словами». Це була б нісенітниця та й замах на самостійну мову образотворчого мистецтва.

 

Всі наші спроби розшифрувати образ, будуть приблизні й тільки послаблюватимуть та знецінюватимуть те, що читач може здобути з перших рук, знаючи творчість письменника та маючи перед очима малюнок Г. Дубинського.

 

Роботу свою Г. Дубинський не обмежив якимись певними рям-цями. Цей альбом не претендує на будь-яку повноту, він ні в якому разі не повинен планом своїм нагадувати підручник із сучасної української літератури, або пародію на такий підручник. В альбомі ми не знайдемо зовсім багатьох видатних представників художньої літератури і критики: нема тут Павла Тичини, Вол. Коряка, П. Панча, В. Сосюри й багатьох інших. Художник цілком слушно не гнався за універсалізмом у своїй роботі, а подав тільки те, що близько бачив і добре знав.

 

Нема в альбомі й єдиного принципу трактування теми та Єдиного стилю в оформленні шаржів і карикатур. Насамперед в альбомі є шаржі та карикатури, тобто малюнки, що схоплюють тільки характерні зовнішні риси тої чи тої людини (Мик. Терещенко, Дм. Загул, М. Бажан, А. Головко тощо) та малюнки із складнішою темою, композицією, з цідим антуражем (велика група з прапором «Літературний Ярмарок» у руках Мик. Хвильового, М. Рильський, Б. Коваленко, В. Атаманюк, В. Поліщук та багато інш.).

 

Шарж І КуликТому карикатури так само трактується не однаково: інколи за матеріал і провідну тему для карикатури береться моменти, зв’язані з громадською роботою того чи того літератора (так, Б. Коваленка змальовано в вигляді лицаря, що воює за пролетарську літературу, С. Щупакові надано рис кабінетного вченого в зв’язку з призначенням його на наукового співробітника Марксо - Ленінської катедри тощо); або мотиви творчості й мистецькі погляди письменника (Ол. Досвітній, М. Рильський, С. Скляренко, М. Зєров тощо); нарешті, просто використовується назви творів (Б. Антоненко-Давидовича «Смерть», О. Слісаренко «Чорний Янгол», В. Підмогильного «Місто» та інші).

 

нарешті, і група середня між шаржем і карикатурою. Так, даючи шаржі на Миколу Вороного, на проф. Б. Якубського, художник насамперед використав прикметні індивідуальні риси цих людей — для Мик. Вороного ідеалістичний характер його творчості, а для проф. Якубського, безперечно, надзвичайну м’якість, толерантність його критичних виступів. Так само художник зважував не лише характер діяльності групи, до якої належить певний діяч літератури, а й індивідуалізував кожного з погляду особливостей його маніри виступати на літературному й громадському полі. Аджеж Б. Коваленко та Б. Якубський є члени одної літературної організації — ВУСПП, обидва виступали в київській «Літературній газеті», а художник узяв на увагу не лише принципові засади, а й маніру виступати кожного з них. Шаржуючи зовнішні риси Я. Савченка, Г. Дубинський акцентував так само й категоричність та рішучість його манери виступати з критичними оцінками.

 

Інколи художник використовує ДЛЯ СВОЄЇ теми й випадковий, нехарактерний антураж, досягаючи вражіння комізму тільки контрастом, тільки тим, що ставить якусь відому постать у зовсім невластиве їй оточення. Де найбільше виявилося у великій карикатурі з прапором «Ярмарок», де перед нами проходять аж 16 письменників (Ів. Кулик, І. Микитенко, В. Підмогильний, О. Близько, Б. Антоненко-Давидович, В. Поліщук, Г. Косинка, М. Хвильовий, С. Пилипенко, Ол.Слісаренко, Є. Плужник, Дм. Фальківський, Гр. Косяченко, Г. Досвітній, М. Терещенко).

 

На сьогодні ця карикатура вже не може відповідати темі «Літературний Ярмарок», а втім вона не втратила значіння, подаючи різноманітний матеріал, зв’язаний з різними, подекуди вже перейденими, а все ж цікавими й сьогодні моментами в розвитку сучасної української літератури та почасти просто шаржі на окремих діячів літературних. Головний принцип цієї карикатури — контрастність ситуацій, але поруч з ними вжито й інших принципів (розвинено тему занепадництва тощо).

 

Г. Дубинський, подекуди ущипливо й гостро трактуючи різні літературні теми, в основному робить свої оцінки літературної ситуації в контакті з більшістю марксистської критики і з великим тактом додержує властивої цій критиці вдумливості щодо літературних процесів. Він не зводить серйозних питань до дрібних «хатніх» шпильочок і вайлуватих дотепів, що деяким літераторам правлять за сурогат критичних оцінок. Це, звісно, в межах тематичних карикатур, бо ж у шаржах ніяких складніших питань поставити не можна.

 

На нашу думку, такту не додержано тільки в карикатурі на Вал. Поліщука — вершника, що на свині хоче в’їхати до пролетарської української літератури. Але Поліщук і хуліґанський «поліщукізм» взагалі є явища, які навряд чи й міг би карикатурист трактувати інакше, особливо після появи на книжковому ринку такої гидоти літературної як «Аванґард З» — книжка, що її невідмінно від Дубинського оцінила вся радянська суспільність.

 

Ф. Якубовський 1930 р.

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...