Майстер графічного мистецтва

Гуси Гравюра на лінолеуміСеред майстрів-графіків старшого покоління УРСР визначною є постать найстарішого українського радянського графіка, професора Володимира Христиановича Заузе, який є одним з найкращих графіків всього Радянського Союзу.

В. X. Заузе ми цінимо, насамперед, тому, що він протягом свого багаторічного творчого життя, зокрема, протягом 59-річного перебування на Україні, неухильно залишався на позиціях здорового реалізму, не відходячи ні на хвилину від реалістичної манери навіть в ті часи, коли на Україні були поширені різні формалістичні течії, що проникли і в галузь графіки.

 

В Одесі, де проф. Заузе провів більшу частину свого життя і де помер, він у переджовтневі часи і в нашу радянську епоху брав активну участь, разом з іншими художниками, у створенні художніх гуртків реалістичного напряму, тісно зв’язаних з російськими реалістичними художніми напрямами ("Товарищество Южно-русских художников", "Т-во имени К. Костанди"). У цій справі збереження і зміцнення традицій реалізму на Україні і полягає його велика заслуга перед українським мистецтвом.

В. X. Заузе ми цінимо й тому, що він належав до тих графіків, які неухильно збагачували технічні засоби художнього виразу в своєму мистецтві. Він винайшов деякі нові технічні прийоми і дав яскраві й переконливі приклади засобів графічного відображення. Цей досвід він передавав своїм численним учням.

 

Початок художніх спрямовань В. X. Заузе треба шукати в сім’ї його батьків. Батько його академік X. Заузе, був художником-акварелістом, який працював переважно в галузі жанру і пейзажу, але успішно пробував свої сили також в галузі театрального оформлення.

 

В Петербурзі, 19 травня 1859 р. у нього народився син Володимир, майбутній графік, творчості якого присвячена ця стаття.

 

В 1863 р. сім’я його переїжджає в Москву і там В. X. Заузе, здобувши початкову домашню освіту, вступає в 1870 р. у відому художньо-промислову Строгановську школу, де вчиться 9 років (закінчив її в 1879 році). Вчиться він на "пейзажно-орнаментальному відділі", який мав, між іншим, завдання виконувати рисунки для ювелірних виробів фабрики Овчиннікова.

 

Працював він в школі під керівництвом академіка Ф. І. Ясинського (кл. акварелі), професора Десятова (кл. рисунку), далі у художників В. А. Васильєва і Щеголева, а обов’язковий курс скульптури проходив під керівництвом викладача Бровського. Поруч з успішним виконанням учбових завдань з прикладного мистецтва, які відповідали загальній постанові школи, В. X. під час перебування в школі з захопленням займається пейзажним живописом і захоплюється вивченням тварин. Для цього він систематично відвідує московський зоопарк, де малює з натури різних звірів і птахів під керівництвом худ. Щеголева. Це любовне, глибоке вивчення тварин яскраво відбилося в дальшій творчості В. X., в якій часто зустрічаємо ліногравюри і офорти з майстерними зображеннями тваринного світу.

 

Поруч з цим, в Строгановській школі енергійний юнак знаходить ще час для занять музикою, якою він у цей період дуже захоплюється.

 

В 1880 р., після закінчення школи, В. Заузе переїжджає на Україну; працює спочатку в Миколаєві, пізніш — з 1885 р. — оселяється в Одесі, яка робиться постійним місцем його перебування аж до останнього часу.

 

В цей період, з 1890 року, він почав займатися графікою, яку йому не довелося вивчати в Москві. Тепер він стає на свій справжній шлях художника-графіка. Спочатку він вивчає різноманітні види графічної техніки взагалі, а з 1901 р. починає поглиблено займатися й офортом.

 

Певну товариську допомогу у вивченні графіки йому подав художник-ксилограф Коренєв — вихованець художньої школи Штігліца, що був приятелем В. X. в цей час. Але, за словами самого Заузе, основним творчим джерелом у засвоєнні графічного мистецтва стало для нього уважне вивчення "увражів" з високоякісними зразками західної графіки та ознайомлення з офортами художників Цорна і Ропса.

 

Проте, досягнення західного графічного мистецтва не були для Заузе єдиним джерелом для вироблення власних творчих прийомів. У 1895 або 1896 р. в житті нашого художника сталася знаменна подія, яка значно вплинула на дальший його розвиток як майстра-графіка. В ці роки він зустрічається з знаменитим російським художником-реалістом І. Шишкіним, який був і видатним графіком-офортистом і в області офорту чимало був зобов’язаний нашому великому поетові і художникові - демократу Т. Г. Шевченкові, найкращому майстрові офорту свого часу.

 

Від І. Шишкіна Заузе, за його власними словами, дістав чимало цінних вказівок для своєї дальшої творчої роботи.

 

Друга творча зустріч Заузе з одним з видатних представників російської графіки та плодотворчий обмін досвідом мали місце наприкінці 1911 і на початку 1912 р. Тоді, як відомо, в Петербурзі був скликаний "Всеросійський з’їзд художників", на який членом від Одеси був делегований Заузе. На цьому з’їзді палку промову про значення і завдання графіки виголосив відомий російський графік В. Мате. Ця промова зробила величезне враження на Заузе. Він ближче ознайомився з роботами Мате на одній з академічних виставок і дуже зацікавився ними; зокрема виявив великий інтерес до мало поширеної в ті часи техніки "м’якого лаку".

 

За довгі роки життя В. X. Заузе в Одесі він, поруч з кипучою творчою діяльністю, постійно працював і як художник-педагог. Протягом 32 років — з 1885 до 1917 р. — він викладав рисування в одеській комерційній школі; з 1920 року аж до переходу на пенсію в 1932 р. викладав графіку 1 керував поліграфічною майстернею в одеській художній школі (пізніше — художньому інституті).

 

В перші роки роботи в художній школі йому довелося прикласти багато зусиль, щоб належно обладнати поліграфічну майстерню апаратурою, друкарськими машинами тощо. Друкарська справа в Одесі тоді занепала було в наслідок громадянської війни і дій інтервентів, які зруйнували ряд друкарень.

 

Багаторічна плодотворча організаторська і педагогічна робота художника дістала гідну оцінку з боку радянського уряду, і в 1931 році Володимир Христианович одержав звання професора.

 

Окремо слід зупинитися ще на широкій художньо-громадській діяльності В. X. Він брав енергійну участь в організації з ініціативи художника Є. О. Буковецького "Т-ва одеських художників", потім був діяльним членом "Т-ва південно-російських художників", яке було засновано в 1889 р. (проіснувапо до 1919 р.), організувавши за цей час 29 виставок.

 

Як художник В. X. був постійним експонентом на виставках, які влаштовувало згадане "Т-во Південно-російських художників".

 

Після Жовтневої соціалістичної революції в 1917 році, з діяльною участю Заузе, засновується художнє "Товариство ім. К. Костанді", яке з числа перелічених мистецьких об’єднань стояло на особливо міцних реалістичних позиціях і культивувало ідейно-реалістичне мистецтво в дусі художників-передвижників.

 

Позитивна в цілому діяльність згаданих одеських художніх товариств мала значення не тільки для Одеси: вона відіграла чималу роль у зміцненні реалістичного мистецтва в масштабі всієї України в справі боротьби проти формалістичного трюкацтва. Недаром запеклі вороги українського народу, націоналістичні агенти фашизму, культиватори формалізму, які намагалися спотворити образи радянської дійсності, з такою лютою ненавистю ставились до реалістичних настанов "Товариства ім. К. Костанді", по-наклепницькому називаючи його "відсталим, примітивним, міщанським, дрібнобуржуазним" тощо.

 

Тому активна діяльність В. X. Заузе протягом багатьох років на користь реалістичного мистецтва набуває особливої актуальності в світлі довгої боротьби з формалізмом за справжнє радянське реалістичне мистецтво.

 

Ще молодою людиною — в 1881 році — Заузе бере вже участь на московській виставці художкників-акварелістів; в 1899 р. він одержав першу премію на виставці в Миколаєві. Далі він постійно виставляє свої роботи на літніх академічних виставках, брав участь на виставці художників-акварелістів 1920 р., був постійним експонентом на всіх українських художніх виставках в 1927 — 1937 рр., виставляв свої роботи на виставках "Товариства ім. К. Костанді" і т. д.

 

В багатьох музеях Радянського Союзу є офорти Володимира Христиановича. Так у ленінградському Російському музеї є його три офорти, у граверному кабінеті Академії мистецтв знаходиться 9 його робіт, у Харківській картинній галереї — коло 28 офортів, в музеї Маріуполя — дві ліногравюри, нарешті, в Державному українському музеї (Київ) з 36 його кращих речей різних періодів творчості, виконаних найрізноманітнішою технікою. Ці твори визначаються виключною майстерністю.

"Я ніколи в мистецтві не кувиркався... " Цими словами, сказаними в дружній бесіді в Одесі влітку 1938 року, Володимир Христианович яскраво визначив своє негативне ставлення до всякого легковажного експериментаторства, до всякого формалістичного трюкацтва.

 

В його особі ми маємо міцного, озброєного чудовою технікою майстра-реаліста, далекого як від формалістичних, так і від натуралістичних збочень. Реалізм Заузе — міцний, здоровий і юнацько-свіжий аж до останніх часів, що особливо приємно вражає в творчості цієї 80-річної людини.

 

Реалістичні прийоми у Заузе не шаблонні, не одноманітні; він творчо змінює їх в залежності від жанру, теми і від техніки, яку свідомо вибирає для найкращого здійснення певного художнього завдання.

 

При ознайомленні з творчістю Заузе, насамперед, впадає в око велика різноманітність його жанрів. Будучи в основному графіком-пейзажистом, він, проте, одночасно працює і в області історико-революційної тематики, робить портрети, жанрові сцени, зображає життя тваринного світу, до якого почуває великий інтерес ще з юнацтва.

У відміну від ряду інших видатних графіків СРСР, які працюють переважно в одній обраній ними графічній техніці, Заузе почуває себе майстром майже в усіх видах техніки. Серед його робіт зустрінемо акварель, ліногравюру, офорт, м’який лак, гуміарабік, суху голку, акватинту, монотипію і т. д.

 

Володимир Христианович досяг великої досконалості в графічній техніці, деякі види цієї техніки, як от: монотипія, гуміарабік, в значній мірі є його винаходами.

 

Особливістю Заузе, як графіка, є вміле поєднання в одному творі кількох технічних прийомів, що значно збагачує його засоби художнього виразу. Він, наприклад, одночасно застосовує офорт і м’який лак, суху голку і акватинту, офорт і акватинту, офорт разом з акватинтою і м’яким лаком тощо.

 

Надзвичайно цінним у Заузе є те, що цей поважний віком майстер, не стояв осторонь актуальних завдань передачі художніх образів нашої радянської дійсності. В його творах останніх років ми бачимо образи кращих людей нашої країни — ударників виробництва і сільського господарства, бадьорі сцени праці в колгоспах, обличчя нового колгоспного села, його струнких вулиць, його затишних будинків.

 

Пейзажні твори Заузе відзначаються узагальненістю, відсутністю дрібних деталей. Поруч з. лінією, якою майстер володіє віртуозно, він прагне і до виразних, міцних плям світла і тіні, до об-сяговості, до передачі різними нюансами одного тону кольорового багатства природи. Живописність, безумовно, властива графіці Заузе.

 

Деякі його пейзажі нагадують чітку манеру Шишкіна ("Дорога в лісі" — офорт 1902 р.), "Опушка березового лісу" (м’який лак) тощо, але здебільшого його пейзажі пройняті тихим ліричним настроєм, таким характерним для школи великого російського пейзажиста І. Левітана, який зробив позитивний вплив на нашого майстра. До таких ліричних пейзажів належать, наприклад, кращі його речі — "Присмерк", зроблений в складній техніці офорту, акватинти і м’якого лаку, чудова "Зимова ніч на Україні" —1936 — 1937 рр. (офорт — акватинта), "Вечір" 1927 р. (м’який лак), "Чумаки" — великий офорт добре скомпанований, з багатством світових нюансів, повний задумливої романтики.

 

Пейзажі ліногравюрою Заузе відзначаються надзвичайною лаконічністю засобів художнього виразу.

 

Проте, йому досконало вдається передати сонячний світ, блиск води, повітряний простір.

 

Оригінальним технічним винаходом Заузе є його, так звані, „монотипії" (однотонні, кольорові і підфарбовані) — технічний засіб, яким одержують лише один відтиск. Кращі з них — "Біля річки" та "Обрив" — надзвичайно багата колористичними відтінками кольорова монотипія.

 

В. Заузе залишив також цілий ряд робіт, виконаних аквареллю. Правда, в цій галузі він менш оригінальний, ніж у графіці у вузькому розумінні слова.

 

Ми не знайдемо тут оригінальної кольорової гами чи своєрідної трактовки форм. Але в цілому — це здорові реалістичні роботи з умілим і стриманим використанням подекуди творчих засобів імпресіонізму, що допомагало майстрові добитися яскравої передачі світла, повітряного простору і почуття далі. Написані акварелі досить узагальненими прийомами, без зайвих кропітких деталей, широким пензлем. Згадаємо його особливо цікаві акварельні твори "Зиму" і Літо" (1935 р.), та "Копання картоплі" (1932 р.) з ритмічно розташованими постатями трьох колгоспників, ритм яких мимоволі нагадує відому картину знаменитого французького художника-демократа Ф. Мілле — "Збирачки колосків".

 

Заузе дав нам ще кілька поетичних зображень старовинних куточків міст півдня України і Криму: "Великий фонтан в Одесі" (офорт, акватинта), "Караімська вулиця в Євпаторії" (офорт, м’який лак), "Татарський домик в Євпаторії" (теж).

 

З робіт нашого майстра на історико-революційну тематику зупинимося на його "Барикадах 1905 року" (гуміарабік). Ця річ, цікава по композиції, зроблена в дуже лаконічній, трохи плакатній манері "чорно-білим" художнім прийомом. Вона показує, що майстер — в основному пейзажист — не залишився осторонь пекучих гострих моментів класової боротьби минулих часів. Але треба відмітити, що в цілому задум майстрові не вдався: ми не бачимо тут показу згуртованих робітничих мас, які спільно з революційними масами селянства повели героїчний наступ на царизм, капіталістів і поміщиків. У цій речі бачимо лише ряд трупів, калюжі крові і окремі постаті, які відступають під натиском озброєної сили, мобілізованої царизмом. Тут нема також характерного образу індустріального центра з великим прошарком пролетаріату. Замість революційного пафосу ми бачимо лише якусь філантропічну жалість і співчуття людським стражданням.

 

В радянські часи збільшується художня продукція В. Заузе в галузі жанру — він зображає процеси соціалістичної праці в колгоспах Радянської України, дає серію портретів знатних людей, ударників і стахановців виробництва, соціалістичних ланів, представників радянської інтелігенції, зроблених в техніці офорту, сухої голки та ліногравюри. Сюди ми можемо віднести мініатюрний офорт "Коло горна", цікавий своїм освітленням, "У колгоспній кошарі" (офорт, 1934 р.), "Ударник" (офорт, 1934), "Ударник Волков з Херсонщини" (суха голка, 1931 р.), "Портрет скульптора Яковлева" (м’який лак, 1928 р.), "Ударниця" (ліногравюра, 1935 р.) і ряд інших.

 

У своїх портретних творах Заузе здебільшого обмежується показом однієї лише голови, знаходячи для неї відповідне композиційне розгортання, яке допомогло б виявити найбільш характерні риси фізичного образу і психології даної людини.

 

Рисунок портретів чіткий і впевнений. І як портретист Заузе виступає упевненим майстром.

 

Такий був В. X. Заузе. Це — старий, заслужений ветеран графічного мистецтва, який мав за плечима 80 - річний життєвий і 59 - річний творчий досвід. Це майстер, що неухильно збагачував і удосконалював технічні основи свого мистецтва, що свої технічні і творчі досягнення передавав численним учням, серед яких одним з найздібніших є одеський художник К. К. Ковтурман. Але цей величезний досвід повинен стати надбанням не лише особистих учнів майстра, а значно ширшого кола художників. І дуже жаль, що Володимир Христианович не виклав цей досвід у формі популярної книжки для широких мас молодих радянських графіків.

 

Г. Адольф 1939 р.

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...