Образотворче мистецтво Туркменії

Ш Акмухаммедов До Леніна Олія 1972Розповісти про сучасне образотворче мистецтво Туркменії зовсім не значить торкнутися тільки робіт останніх днів чи років. Мені здається, можна й сьогодні написати картину, яка, так би мовити, своїм духом і думками відстане від наших днів, від бігу часу. І навпаки — килим, витканий років триста тому, буде здаватися найсучаснішим творінням мистецтва. Так у чому ж справа? Якими засобами нам, художникам, належить виявити своє ставлення до сьогоднішнього дня? В чому гострота сучасності?


Намагаюсь подумки охопити поглядом все краще, зроблене нашими майстрами образотворчого мистецтва. Тут живопис і графіка, скульптура і карбування по металу, витвори народного генія. Зовсім недавно, ще кілька десятиріч тому, малювання як такого у нас і не існувало., Будь-яке зображення людини чи іншої живої істоти каралося як блюзнірство. Так було й тоді, коли творив Тарас Шевченко, коли працювали І. Рєпін, В. Суріков, І. Левітан, і згодом, коли починав Пікассо... І не кожен повірить, що до середини нашого століття в цілого народу не було жодного живописця. І чим далі — тим важче стає вірити цьому.

Але не можна сказати, що наші художники не одержали від свого народу ніякої спадщини. Народ мудріший за іслам. І він все одно прагнув відтворити своє життя і виразити свій дух у зображенні. І знаходив засоби для цього. Форми образотворчого мистецтва оживали в кольорових відношеннях килима, його ритмах. Геометрія орнаменту — це узагальнене сприйняття простору. Тисячі кілометрів пісків, кольорові фігурки людей...

Отже, туркменське образотворче мистецтво почало розвиватися на тому місці, де пустила глибоке коріння народна творчість, яка дала, поза всякими сумнівами, геніальних майстрів. З другого боку — на нас вже працював весь досвід світової художньої культури, і в першу чергу— російського реалістичного мистецтва, мистецтва нашого доброго, розумного сусіда і старшого брата. Не можна не згадати з задоволенням і вдячністю, що колектив передвижників прийняв у своє братство туркмена Назара Іомудського. Він і був, мабуть, першим професіональним художником-туркменом. Але він був не туркменським митцем, а чудовим російським художником-реалістом. А нині ми вже говоримо про туркменський живопис.

З усмішкою згадуються сьогодні перші наївні спроби знайти національні туркменські форми зображення. їх робили ще у двадцятих роках такі художники, як І. Мазель, О. Мізгирьова, що працювали в Туркменії, в деяких роботах — С. Бегляров. Ці пошуки були наївними і нехитрими. Наприклад, картина обрамлялася орнаментальним візерунком, стилізованим під рисунок туркменського килима, або виконувалась у навмисно площинному, візерунчастому примітивному рішенні. Хто знав тоді, де шлях до національної самобутності нашого живопису?

Адамова Доярки Олія 1972Ми знайшли його за роки наполегливої роботи і пізнання, у тісній співдружності з майстрами образотворчого мистецтва всієї нашої країни, спираючись на їхній досвід і підтримку. Ці роки, особливо останнє десятиріччя, стали для туркменських художників часом великих творчих завоювань. Розвиваючись у руслі радянської соціалістичної культури, туркменське образотворче мистецтво при багатоманітності сміливих новаторських пошуків у всіх видах його і жанрах, при розмаїтті творчих індивідуальностей набуло рис яскравої національної своєрідності. Перший професіональний колектив склався в республіці у сорокові роки. Тоді тут працювали Ю. Данешвар та І. Черінько, який приїхав з України і своєю творчістю певною мірою впливав на формування тур-
кменської національної художньої школи. Ці художники принесли в туркменський живопис традиції російського реалістичного мистецтва. Тематична сюжетна картина стала одним з провідних жанрів туркменського живопису. У творах наших художників знайшли відображення різні етапи історії республіки, її героїчне минуле і сьогоднішній день.

У цей же період з'являється картина Ю. Данешвар «Вишивальниця». Автор створює виразний образ молодої туркменки, вирішуючи полотно в яскравій декоративній манері, тим самим ніби передбачивши більш пізні пошуки яскравих виражальних засобів.

Картина Я. Аннанурова «30-ті роки» увійшла в історію туркменського живопису як приклад рішення великої історичної теми. Революція в Туркменії викликала шалений опір феодально-байської та мусульманської верхівки. Ось чому конфлікт у картині Я. Аннанурова несе в собі гостро драматичний момент. Я. Аннануров — представник старшого покоління туркменських художників. Це відомий майстер, який багато працює і сьогодні. Цікава створена ним портретна серія. Митець уміє знайти точні соціальні характеристики, розкрити внутрішній зміст образів. Бульдозерист з будівництва Каракумського каналу, поет, бахші... Я. Аннануров створив портрет класика туркменської літератури Мамед-велі Кеміне, 200-річчя від дня народження якого відзначалося недавно. Художник не мав ніякого іконографічного матеріалу, однак зумів втілити в портреті образ улюбленого поета таким, яким він живе в уявленні народу. Портрет цей дуже допоміг скульпторам, які взяли участь у конкурсі на кращий проект пам'ятника-монумента Кеміне в Ашхабаді.

В конкурсі взяло участь багато туркменських скульпторів. Скульптура — наймолодший вид образотворчого мистецтва Туркменії. Історія її вкладається в останнє десятиріччя. Однак конкурс показав, що у нас і в цьому виді творчості є чимало цікавого. В монументальній пластиці працює К. Ярмамедов, автор пам'ятника видатному державному діячу Радянської Туркменії Недирбаю Айтакову. Роботи С. Артикмамедова приваблюють поетичністю і витонченістю.

Пошуки С. Худайбердиєва йдуть по шляху переосмислення традицій багатої творчості народів Сходу.

Але повернемося до живопису, який з самого початку став грати провідну роль з туркменському образотворчому мистецтві. Є. Адамова, А. Хаджієв, А. Кулієв, І. Ільїн, Г. Бабіков — представники старшого покоління туркменських художників. Одними з перших вони почали освоювати місцевий матеріал.
Є. Адамова та А. Хаджієв багато працювали й працюють над великою тематичною картиною. Вони вкладають у свої твори драматичне напруження, властиве часові, коли нове бореться із старим. В їхніх полотнах — відблиск вирішальних перемог соціалізму. Такі «Вікова мрія здійснилася», «Важкі роки» А. Хаджієва. Героїнею живописних полотен Є. Адамової стала туркменська жінка, пробуджена Жовтнем до нового щасливого життя. Цю тему художниця гідно веде й сьогодні, показуючи нашу сучасницю — людину духовно багату, причетну до всіх звершень часу (картини «Вирішувати справи колгоспні», «Матері-Батьківщині», «Доярки»). Прагнення до ясних дохідливих засобів вираження, сила переконливості, виразність образів принесли Є. Адамовій заслужене визнання...

В обличчях трудових людей рідного краю художник А. Кулієв побачив те, що варте пильної уваги і натхненного відображення. У створеній ним портретній галереї — і старий шляховик, і майстер-нафтовик, і багато інших, чиїми руками створюються національні багатства Туркменії.

Д Байрамов Портрет туркменки Олія 1972В пейзажних роботах Г. Бабікова та І. Ільїна з усією повнотою виявляється спадкоємність традицій російської реалістичної школи пейзажного живопису. Г. Бабіков володіє даром бачити індустріальний пейзаж у під-несено-романтичному плані. Він ознайомив глядача з нафтовими вишками на челекенському березі. Разом з тим «Кара-Богазгол» і «Шосте озеро» своїм настроєм співзвучні літературним пейзажам К. Паустовського. Лірична риса обдарування художника знайшла найповніше вираження у творах «Осінь в Багірі», «Виноградники», «Рання весна». Триптих І. Ільїна «Каракумський канал» присвячено будівництву зрошувального комплексу в пустелі. Тут автор зумів переконливо розкрити перетворюючу роль вільної праці й показати паростки того нового життя, яке радянська влада принесла Туркменії. Можна було б назвати ще чимало цікавих робіт, які стоять біля витоків сучасного туркменського мистецтва. Без багаторічної творчості їхніх талановитих авторів, без досвіду, накопиченого ними, навіть без помилок і невдач, які часом підстерігають на шляху, туркменський живопис не знайшов би свого сьогоднішнього обличчя, своєї виразності, самобутності.

Картина А. Амангельдиєва «Таймунщики» стала хрестоматійною. Вона викликає ряд асоціацій, пов'язаних з особливою атмосферою піднесеності й романтики тих часів, коли човнярі, жителі прибережних селищ, здійснили безприкладний за мужністю перехід через Каспій і Волгу до Москви, і в той же час є достовірним епізодом з життя туркменів.

Так від ТЕору до твору мужнів і розвивався туркменський живопис. До 70-х років виросло ще одне покоління живописців, вийшло на сцену ще одне, зовсім молоде... Розквітли й інші види образотворчого мистецтва. Але поки мені хочеться зупинитися на тому, що ж слід розуміти під сучасністю в нашій справі.

Час допоміг вирішити чимало гострих суперечок на цю тему, багато що зрозуміти, багато чому навчив. Особливо загострилася увага художника до внутрішнього світу свого героя, виросла повага до головного об'єкту зображення — людини. Час вирішив і суперечку про монументалізм у станковому живопису. Треба сказати, що ми без особливого жалю розлучилися зі своїми м'язистими площинними героями, відмовились від зображення зовнішніх атрибутів героїчного, відійшли від ефекту, пози. Виявилося, що зовсім необов'язково, зображуючи великі звершення наших днів, збільшувати розміри картини і переносити прийоми монументального живопису в станковий.

Сучасність — це не раціоналізм, не лаконізм, не експресіонізм. Це, мабуть, дуже точне і вірне відчуття співрозмовника, діалог з ним без фальші. Це мудрість і спокійна зрілість, які приходять на зміну метушні. Можливо, для кожного періоду, сучасність має свої відмітні якості. І чимось вона характерна для п'ятдесятих років, для шістдесятих, для сьогоднішнього дня.

Уважно вдивляюся в картини товаришів по мистецтву, у твори скульпторів, графіків, майстрів карбування по металу. Оцінюю, яка ж з моїх власних картин «найсучасніша». І виявляю дивну, на перший погляд, річ. € в деяких моїх роботах, написаних у різні роки, найсучасніший антураж— арматура складних споруд в пустелі, що служать науці, бурові вишки. Є рішучі, цілеспрямовані обличчя вольових інтелектуальних героїв. Є, мені здається, драматизм боротьби й пошуків, сутичок з невідомим, самоутвердження і риску. Є все для того, щоб картини були сучасними. Але найсучаснішим мені все-таки здається полотно зовсім іншого складу.

Воно невелике за розмірами. Композиція — найпростіша. Я назвав його «До свята». На ньому зображена сцена, яку можна спостерігати в будь-якому туркменському аулі. Зібравшись у коло, сільські жінки місять тісто, роблять коржі для святкового столу.

Років п'ятнадцять тому за цю картину, я, мабуть, не взявся б. Злякала б можливість збитися на «побутовізм». Але зараз зображення зовнішніх аксесуарів відійшло на другий план, на перший вийшло втілення характерів, передача неповторно своєрідної пластики, яку не можна словами описати. Мені доводилося багато їздити по республіці, жити в селах, писати етюди, спостерігати людей. На роботі, в колі сім'ї, за домашніми справами можна було бачити, як опукло і образно через пластику поз, рухів, жестів виражається певний національний характер, соціальний тип. Гострий, характерний рисунок, що виразно передає пластику людських типів, я вперше використав у картині «Стригалі», що увійшла до циклу «Моя Туркменія». Застосував його в «Майстрицях», триптиху «День радості», і ось одного разу виявив, що дослідження пластики зайняло велике місце в моїй роботі. І от його сьогоднішнє втілення. Сидять поруч зайняті своєю справою жінки, одна, друга, третя... І кожна — пластичний скульптурний образ, кожна — неповторний характер. Без доброї усмішки дивитися на цю сценку неможливо, в ній — передчуття свята — світлий, добрий настрій. Сюжет цілком реалістичний, як і саме явище, але є в ньому і романтика, і лірика.

Побачивши все це у звичайній побутовій сцені, я відчув, що не писати її не можу. Що головним в ній є не деталі — орнамент на хустках, портретна точність, виписана рука чи ступня. Постать повинна дивитися цільно, а вся картина узагальнено, що посилить емоціональний вплив... І ніякий це не «побутовізм». Усе залежить від уміння художника дивитися і бачити, від нашої зіркості як професіональної, так і душевної. Час з кожним роком все більше розкриває міру талановитості й своєрідності Б. Нуралі — першого туркменського художника-професіонала, вихованця «Ударної школи мистецтв Сходу». Його картини «Портрет дівчинки», «Бахші», «Новий туркменський побут», чарівні відкритістю світосприймання, наївністю, гранично умовні і разом з тим надзвичайно прості.

Довгий час здавалося, що світосприймання Б. Нуралі не повториться в картинах молодих художників, що його манера не знайшла послідовників. Однак зараз все видніше, як аналогічні форми наївно-епічного сприйняття дійсності, збагаченого знанням сучасної художньої культури, виявляються в роботах Я. Байрамова і К. Оразнепесова. Картина К. Ораз-непесова «На старому базарі» за своїм ладом нагадує східну мініатюру: відсутність перспективи, каскад жанрових деталей, гострий характерний рисунок, декоративно-ефектне поєднання фарб; і все це — достовірна атмосфера гомінкого східного базару. Від підкресленої стилізації перших своїх робіт митець перейшов до самобутнього індивідуального стилю. Його полотна «Рідне село», «Діти і онуки», «Велосипедисти», «В гості» були представлені минулої осені на Бієннале молодих ‘художників у Парижі.

Я. Байрамов прагне досягти більшої емоціональності й виразності своїх зображень. Оповитий ранковим серпанком аул показаний у творі «Ранок». Ось вантажна машина повезла збирачів бавовни в поле. Заторохкотів мотоцикл бригадира. Хлоп'ята горохом висилали на курну вулицю... 1 ми, вдивляючись у картину, раптом розуміємо, що це їхніми очима бачимо ранковий аул, добрий світ турбот, тепла, радості.

Сім молодих художників недавно успішно виступили в Москві з виставкою «На землі Туркменії». Всі вони заявили про себе приблизно водночас— на початку шістдесятих років. Сьогодні їх об'єднує зрілість художнього мислення, високий професіоналізм, які дозволяють братися за великі теми сучасності, добиватися глибокої художньої образності. Разом з тим, це дуже різні живописці, різні за стилями, баченням, тематикою, схильностями.

Експресія — цінна властивість обдарування С. Бабікова. Його прагнення донести до глядача безпосередність свого художнього враження примушують згадати імпресіоністів. У той же час життєва правда зображення вказує на міцні реалістичні корені його творчості. Цей живописець досконало володіє даром колориста. Кожна його картина є справжнім святом фарб. Варто згадати його полотно «Рибалки Каспію», де переривчасті фактурні мазки допомагають створити враження натхненної радості прекрасного трудового діяння. Колір звучить у картині енергійно, мажорно. Такими ж якостями відзначаються «Квітневі дівчата», «На Аму-Дар'ї», «Туркменський пейзаж».

Живопису Д. Байрамова притаманне ліричне начало. Його картини «Мургабське роздолля», «Портрет Гозель», «Туркменські килимарниці» об'єднані спільним поетичним почуттям. Світлий, радісний настрій передано дуже тонко і переконливо.

Життєвою правдою, глибиною психологічних характеристик відзначаються нещодавно створені портрети провідних діячів туркменської культури — народного артиста СРСР А. Карлієва, заслуженого діяча мистецтв Г. Ходжаєва та інших. Байрамов постійно в пошуках, він досліджує ті художні форми, які здатні виразити національну своєрідність зображуваних ним явищ.

У творах М. Мамедова звучить драматична нота. Картини «Горе», «Моління про воду», «Портрет героя Шипки Караш-хана Іомудського» насичені напруженою дією, їм притаманні гострий композиційний рисунок, звучний колорит.

Різкості, емоціональній яскравості картин М. Мамедова ніби протистоїть приглушена декоративність полотен Ш. Акмухаммедова «Нохур», «Пейзаж», «Бесіда». Авторові цих робіт вистачає двох-трьох кольорів, щоб передати нескінченну різноманітність тональних відношень у природі. Асоціативність мислення, властива Ш. Акмухаммедову, народжує несподівані художні образи пейзажу-картини. До 50-річчя утворення СРСР художник створив велике тематичне полотно «До Леніна». Його живописна система тяжіє до декоративно-площинного рішення. Палітра гранично висвітлена.

Д. Джумадурди — скульптор, один з авторів пам'ятника воїнам-туркме-нам, що загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. Цю грандіозну меморіальну споруду зведено в Ашхабаді. Цікава робота скульптора над портретом. В людині його приваблюють гостра характерність, напружена робота думки. Показовим у цьому відношенні є портрет С. Карриєва (дерево). Майстер працює також над керамічними панно і в техніці карбування по металу. У творчості К. Бекмурадова ясно відчувається тенденція до синтезу станкової картини з декоративним панно («Портрет механізатора Гизларгуль»). Він багато працює в графіці. Сім ліногравюр, кожна з яких сюжетно завершена, тематично об'єднані в серію «Переможний хід республіки». Туркменська графіка тільки сповнюється сили. Зовсім недавно основні удачі належали живописцям. Сьогодні в графіці працюють цікаві професіональні художники П. Зна-менщиков, Б. Лалліков, Б. Бєлоконь, П. Кадиров.

Але я перервав розмову про молодих художників, роботи яких недавно експонувалися в Москві. Сьомий з них — Ч. Амангельдиєв, удостоєний недавно диплома Президії Академії мистецтв за триптих «До світла». В ньому автор ніби простежує шлях жінки-туркменки, ровесниці Жовтня. Дівчинка поруч з сумною і покірною матір'ю; дівчина, що відкинула закони адату; студентка, готова разом з товаришами бути активним будівником нашого суспільства. Строгість і злагодженість композиції, ясна смислова продуманість її працюють на створення великого художнього узагальнення. Названі вище художники різні за своїм складом, баченням світу, як і належить талановитим людям. Жодний не повторює іншого. Але мені все-таки здається, є в них спільний родич — туркменський килим. І ця спорідненість, якщо пройтися по майстернях і залах музею образотворчих мистецтв, ні-ні, та й промайне невловимим штрихом у будь-якій з робіт. Це може бути і непомітно, і неусві-домлено: у туркменського килима стільки інтонацій та відтінків, що їх не злічити і всього не вловити.

Йдучи різними історичними шляхами, кожний народ створює свою історію, своє мистецтво. У східному мистецтві традиційно велику роль відігравав декоративний момент. Однак декоративність туркменського килима несла в собі значно більше, ніж просте прикрашувальництво. Вона була вираженням почуття образності, художнього бачення народу. Збереглися і дійшли до нашого часу багаті традиції декору, успадковані від парфянських майстрів. Але килимарство — лише провідне ремесло в народній творчості. Сьогодні по всій республіці працюють чудові умільці. Працюють килимарниці й ті, хто робить кошми, ювеліри і карбувальники, вязальниці і гончарі. Працюють, переконані в довговічності свого мистецтва.

Професіональні художники Туркменії, навчаючись у народу, також прагнуть створити зразки, які переживуть віки і зможуть гідно розповісти нащадкам про сьогоднішній день.

Іззат Кличев

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...