Микола Коляда. Частина друга.

 Микола Коляда. Частина перша.

 

Коляда Микола за роботоюВ 1927 році Коляда одружився з Новіковою А. П. і через рік, до часу народження сина, переїхав на квартиру до батьків дружини.

 

Необхідний для композитора інструмент — рояль Коляда одержав 1930 року на цілком пільгових умовах від УЗАП’у (Управління Захисту Авторських Прав). Трохи пізніше йому дали квартиру в Будинку учених.

 

Повернемося, однак, трохи назад до періоду вступу Коляди в Асоціацію Пролетарських Музикантів України.

 

Робота в Асоціації надзвичайно захопила Коляду. Він був членом Центрального Бюро АПМУ і заступником голови, очолюючи одночасно творчий відділ Асоціації. Як керівник цього відділу, Коляда об’єднав навколо себе найбільш передову частину молодих композиторів України. Збори творчого відділу Асоціації проходили завжди надзвичайно жваво, критика творів була дуже міцною, навіть більше — трохи жорстокою, але завжди принципіальною.

 

В перший період свого існування АПМУ, що сформувалася на фоні досить значного ідейного хаосу в рядах музикантів, відіграла роль кристалізуючого центру, провела досить значну і небезплідну боротьбу з різними хиткими елементами в середовищі музичних працівників України.

 

Успіхи соціалістичного будівництва, величезне зростання культурних сил викликали розвиток музично-громадського руху. Рамки АПМУ становились явно тісними і загрожували перетворитися на гальмо дальшого розвитку радянської музичної творчості. Організація АПМУ була цілком своєчасно ліквідована на основі постанови ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 року.

 

Однією з помилок АПМУ в творчих її настановах було обмеження музичної творчості деякими обов’язковими жанрами. В числі їх, на перше місце висувалася масова пісня. Це привело до того, що члени творчої майстерні АПМУ майже нічого не писали, крім так званої масової пісні.

 

Коляда, що разом з іншими членами АПМУ поділяв ці помилкові настанови, віддав достатню данину масовій пісні ("Комсомольська", "Магістраль", "Антрацит", "Пісня кочегара" й ін.).

 

Основна вада, що позначилася в інших композиторів з АПМУ в далеко більшій мірі, ніж у Коляди, — це ігнорування народної пісні і навіть намагання від неї одмежуватися з тих міркувань., що "індустріальна" пісня втрачає від внесення в неї "селянських інтонацій".

 

У роки перебування Коляди в АПМУ інтерес до народної пісні в нього трохи зменшується, але народно-пісенна основа все ж продовжує панувати в його творчості. Після ліквідації АПМУ в 1932 році Коляда входить до новоствореного Оргбюро Спілки Радянських Композиторів.

 

В період після АПМУ і до 1935 року Коляда, натхнений постановою ЦК ВКП(б) від 23 квітня, з головою поринає в творчу роботу. Розгром українських контрреволюційних націоналістів, справжній широкий рух за народну творчість створюють Коляді надзвичайний імпульс в роботі. В цей період він працює переважно над українською народною піснею. Створені ним в цей час обробки українських народних пісень ("Ой, на гору козак воду носить", "Ой, у лісі на ялині", "Ой, віддала мене мати", "Зажурився чумачина", "Ой, у мого брата") становлять справжні шедеври в цій ділянці. Ці пісні виконують тепер з великим успіхом різні виконавці, хори і солісти.

В цей період він закінчує свій симфонічний твір, що має назву "Штурм прориву на ХТЗ партизанами".

 

Нездійсненним задумом Коляди, про який він неодноразово говорив незадовго до своєї трагічної смерті, була ідея створення великого симфонічного твору, який об’єднав би ряд пісень, переважно народних, що змальовують різні типи жінок. Якщо ми розглянемо обробки українських народних пісень, які Коляда написав в останній період свого життя, то побачимо, що всі вони присвячені різним моментам життя селянки. Тут є пісні про дівчат-сиріт, про покриток, нарешті, про дівчат, які зазнають горя від життя з мачухою і т. д..

 

Всі ці пісні про долю української жінки до революції Коляда думав об’єднати в один цикл, надавши йому закінченої форми відповідними зв’язуючими ланками. Як оповідав він, останньою піснею цього циклу повинна була бути пісня про щасливу жінку країни Рад.

 

В останній період він також фундаментально переробив свою симфонічну поему "Штурм". За кілька місяців до загибелі Коляда повідомив друзів про те, що переробка "Штурму" закінчена в клавірі і залишається тільки працювати над переробкою оркестрування. Однак, ознайомлення з рукописами небіжчика виявило, що переробка записана тільки в чорновику і тому майже неможливо зібрати повний перероблений клавір поеми "Штурм".

 

Коляда все життя мріяв попрацювати над оперою. Це своє творче поривання він пояснював як особистим бажанням, тяжінням і симпатією до подібної музичної форми, так і глибокою упевненістю в тім, що опера стане тим видом музичного мистецтва, який вирішить питання, пов’язані з становленням радянського музичного стилю.

 

Проте, відповідного лібретто він не міг знайти. Гіркий досвід його товаришів, що дали непогані музичні твори, які не побачили світу тільки через низьку якість лібретто, примусив його надзвичайно обережно й обачно поставитися до цієї сторони питання. Ряд пропонованих йому лібретто він рішуче відхилив через їх низьку художню якість. Після довгих міркувань він прийшов до ідеї створення опери на сюжет Горького "Мати". З цією метою він зв’язався з українським драматургом І. Кочергою, який обіцяв йому переробити повість Горького. В одному з листів до автора цих рядків, у зв’язку з наміром здійснити свій задум щодо опери, він писав так: "У Києві зараз гастролює театр Охлопкова, в репертуарі цього театру "Мати" Горького. Пояснювати тобі більше нічого не буду, мені її потрібно бачити і, крім всього іншого, остаточно з’ясувати питання про лібретто". Цей лист написаний улітку 1935 року, себто за кілька днів до смерті Коляди.

 

Любимою розвагою Коляди в часи дозвілля був спорт. З року в рік він робив екскурсію на Кавказ. В нього була дружна група альпіністів, серед яких дуже популярний у нас на Україні альпініст Франц Зауберер. Почавши дуже скромно свої альпіністичні вилазки, як учень групи альпіністів, Коляда останні роки став інструктором альпінізму і водив на неприступні схили Кавказького хребта групи початкуючих альпіністів.

 

Коляда був закоханий в Кавказ.

 

Були роки, коли він, ледве повернувшись із чергової екскурсії, починав активно готуватися  до екскурсії наступного року, дуже старанно розробляв маршрут, строки пересування, повний список потрібних припасів і, врешті, сам готував ці припаси взимку. Одне слово, він постійно був у стані підготовки до чергового альпіністичного походу.

 

Часто говорив Коляда, що літні екскурсії на Кавказ цілком оздоровлюють його, дають йому надзвичайну зарядку для творчої роботи зимою. І в роки, коли йому чомусь не було змоги влаштувати чергового походу, він дуже нервував, не знаходив собі місця і жалівся на перевтому.

 

Дружина розказує про цілий ряд екскурсій, зроблених Миколою в горах. В 1927 році Коляда, разом з дружиною, пройшов пішки Воєнно-Осетинську дорогу і все кавказьке узбережжя Чорного моря. Року 1928 Коляда підіймався на Ельбрус, 1929 брав участь в експедиції на Тянь-Шань, де підіймався на гору Хан-Тенгрі. В 1930 році знову був на Кавказі, 1931 року вдруге підіймався на Ельбрус, 1933 року піднявся на льодовик Цанер, пройшов перевал Дихтау, 1933 року працював як інструктор групи альпіністів у районі Нальчика. І тільки в 1934 році через перевантаженість на Одеській кінофабриці, де він писав музику до картини "Велика гра", Коляда змушений був залишитися в місті.

 

Крім альпінізму, який забирав значну частину його енергії, Коляда дуже захоплювався лижним спортом. Товариші, що робили з ним лижні вилазки, розказують, що Коляда був прекрасним лижником і досконало володів цим видом спорту. Він умів робити великі й складні стрибки, робив великі прогулянки на лижах. Лижі були невід’ємною частиною його дозвілля взимку. Мати Коляди оповідає, що, приїхавши якось до Березівки (це було приблизно 1930-31 рр.), він організував там лижний гурток, який існує й досі.

 

Обставини його останнього альпіністичного походу, який привів до трагічної розв’язки, склалися так: влітку 1935 року Коляда не готувався до великого серйозного альпіністичного походу. Він гадав виїхати в Нальчик до Франца Зауберера, який запрошував його до себе, щоб, на випадок якої небудь нагоди, зробити невелику гірську вилазку. Дружина розказує, що через її слабість Коляда в цей раз їхав у Нальчик без особливої охоти, підкорюючись тільки установленій звичці — відпочивати в горах. Приїхавши в Нальчик, він одразу приєднався до групи туристів на чолі з Зауберером. Група мала робити перехід у Верхню Сванетію через Ужбінське плато. Небезпека, пов’язана з переходом через Ужбінське плато, полягає в тім, що там майже не припиняються льодопади.

 

Напередодні 30 липня група на чолі з Зауберером досягла висот Ужбінського плато і в зручному пункті розташувалася на нічліг. Як свідчить акт, о четвертій годині ранку Зауберер дав сигнал до підйому. Туристи поснідали і пішли вгору правим краєм Ужбінського глетчера. Близько дев’ятої години ранку Зауберер, що йшов спереду, почув зловісний тріск вгорі, який віщував падання льоду, дав сигнал приготуватися до небезпеки. Група пригнулась, прикрила голови і відійшла від краю глетчера. Скалки льоду в цей час уже сипалися, і ударом криги в голову Коляда був убитий на місці.

 

Решта учасників групи також постраждали, однак, усі залишилися живими. Вірьовка, яка з’єднувала альпіністів, під час обвалу порвалася, і Коляда, збитий крижиною, став зсуватися вниз по льодовику. Зауберер перший кинувся до Коляди, йому здалося в перший момент, що Коляда потерпів менше, ніж інші, тільки знепритомнів. Проте, всі спроби привести Коляду до притомності залишилися без наслідків. Акт стверджує, що Зауберер витратив над тілом потерпілого більш двох годин, і тільки коли в Коляди стали синіти пальці і він почав застигати, Зауберер переконався в його смерті.

 

Тіло забитого було заховане в крижинах, група спустилася в найближче село Адил-Су, звідки була вислана рятувальна експедиція і одночасно надіслане сповіщення в Харків і Київ про смерть Коляди, В короткому нарисі немає змоги дати докладну й широку характеристику та аналіз творчості Коляди. Це завдання можна розв’язати при умові більш глибокого дослідження, при чому, однією з найпотрібніших умов до цього є збір всіх творів Коляди, що, як тепер з’ясувалося, розкидані по багатьох місцях.

 

Перше, про що хочеться говорити у зв’язку з аналізом творчості Коляди, це про народнопісенну основу його творчості. Яку б п’єсу його ми не розглядали — чи то романс, чи то дрібний твір для фортепіано, чи то симфонічну сюїту або струнний квартет, ми скрізь бачимо народнопісенну основу.

 

До творів цього періоду, більш раннього у творчому розвитку Коляди, належать також згадувані нами скрипкова соната, сюїта на українські теми для симфонічного оркестру і сюїта, побудована з фрагментів музичної комедії "Гаврилея", яку Коляда писав у 1927 році.

 

Ця музична комедія залишилася незакінченою. Блискучим місцем цієї речі є пісня одного з головних персонажів — Ганни. Дуже хороше і барвисто зроблені різні масові сцени: танці і співи. Всі ці уривки ввійшли в симфонічну сюіту № 2. Симфонічна сюїта № 1 являє собою цілком самостійний музичний твір, в якому також широко використовуються українські народні пісні, різноманітні своїм характером.

 

1929-32 рр. Коляда працював в організованому на той час у Харкові театрі робітничої молоді, спочатку як один з композиторів театру, а пізніше як дирижер і завідувач музичною частиною. Залишаючи в стороні оцінку ідейно - художніх позицій Харківського ТРОМ’у в той час, позицій в певній частині вже засуджених, хочеться все ж сказати, що Харківський театр робітничої молоді у згадуваний час зумів об’єднати навколо себе талановитий радянський молодняк. Харківський театр робітничої молоді став своєрідною музичною лабораторією, в якій Коляда, разом з групою товаришів (Борисов, Богданов і Арнаутов) пробував створити музику, яка не поступається якісно перед іншими компонентами спектаклю.

 

За час роботи в ТРОМ’і Коляда разом з товаришами написав музику до п’єс: "Войовничі дні", "1930 рік" і "Ровесники п’ятирічки". Музика до цих п’єс вигідно відрізнялася від звичайної театральної музики. Під час праці в ТРОМ’і Коляда, як композитор, безумовно дуже виріс, і ТРОМ відіграв у його творчому розвитку позитивну роль, бо сценічні образи тромівських спектаклів, які треба було втілювати в звуках, збагачували його творчість різноманітністю тематики й відповідали його мріям про створення опери. Крім того, праця в ТРОМ’і, що надзвичайно важливо, проходила весь час при безпосередньому контакті з дуже широкою аудиторією. Кожний новий музичиий твір, кожний новий музичний номер, написаний до чергового спектаклю, тут же виносився на широке обговорення всього колективу, чим створювався безпосередній контакт із слухачем.

 

Період участі Коляди в роботі Асоціації Пролетарських Музикантів України збігається з працею в Харківському ТРОМ’і. І в ТРОМ’і і в АПМУ Коляду критикували за те, що він, ніби на догоду красивим звучанням, жертвує динамічністю творів, жертвує мелодичною їх окресленістю. Критикували його за це і товариші з РАПМ’у — Лебедінський, Давиденко, Бєлий та інші, з якими Коляда познайомився в Москві в ці роки.

 

Ця критика, до речі сказати, досить гостра, робила на Коляду дуже значний вплив, і в цей період він робить успішні спроби подолати вплив імпресіоністів — Равеля і. Дебюсі. Ця творча перебудова, безумовно, принесла йому певну користь.

 

Як допитливий, глибокий і вдумливий музикант, Коляда, звичайно, дуже любив і цінив музику Бегховена. Однак, справжнє розуміння і повну насолоду від бетховенських симфоній він дістав тільки в наслідок свого творчого зростання. Якщо раніше в його творчості було дуже багато елементів, які випливали з імпресіоністичного звукосприйняття та імпресіоністичного звуковтілення, то в період після 1932 року він все більше й більше проникається значенням реалістичного музичного образу і в усіх своїх творах іде за цим принципом.

 

В останній період творчості Коляда написав згадану нами поему "Штурм". Цей симфонічний твір зроблено в надзвичайно широкому монументальному плані. Вся творчість Коляди взагалі нерозривно пов’язана з боротьбою робітничого класу за побудову соціалістичного суспільства. І в поемі "Штурм" ця ідейна основа його творчості знаходить найбільше багатостороннє і виразне втілення.

 

Цей твір був виконаний під час святкування XV річниці Жовтня. Першим виконанням диригував проф. Розенштейн. Вдруге виконав твір сам автор самостійно, оволодівши дирижерським мистецтвом. В цьому творі ми, безперечно, бачимо яскраві реалістичні музичні образи, надзвичайну насиченість динамічним розвитком, справжній симфонізм розвитку, достигле чуття міри, яке відрізняє в Коляді вже дуже значного майстра; підкорення окремих частин і деталей твору єдиному планові й єдиній ідеї.

 

Прикладом надзвичайної економності і одночасно виразності музичних засобів можуть бути його дитячі пісні, написані на конкурс, проведений Наркомосом України 1934 року, і знаменита „Партизанська пісня", також написана до одного з конкурсів. Всі ці пісні надзвичайно яскраві, виразні, насичені чітким внутрішнім ритмом і наспіваністю.

 

Розглядаючи різні компоненти музичного стилю Коляди, не можна не згадати, насамперед, про виняткову барвистість ритму його творів. Ось, наприклад, „Партизанська пісня" з його симфонічної поеми „Штурм". Скільки наполегливості, скільки рухливості в ритмічному рисунку цієї пісні!

 

В цілому ряді інших творів ми також виявляємо дуже яскравий і дотепний ритмічний рисунок. Типовою побудовою для Коляди дуже часто є такий розвиток ритмічної лінії, коли здається, що ця плавна течія раптом чимсь порушується. Порушення це набуває характеру ритмічного конфлікту, потім він досягає певного кульмінаційного пункту, а далі йде плавна ритмічна течія.

 

Здебільша твори Коляди надзвичайно рухомі і ця рухомість, безперечно, є в прямій залежності від великої темпераментності і життєрадісності та оптимістичності автора. Багато в ритмічному рисунку його творів такого, що змушує часом захоплено сміятися.

 

Мелодична сторона творів Коляди також надзвичайно барвиста і різноманітна. Для його мелодій, як ми вже згадували, дуже типові народнопісенні інтонації, надзвичайна стислість і одночасно виразність лінії. Розглядаючи твори своїх товаришів, Коляда особливо багато уваги приділяв мелодичній стороні творів, при чому за основну ваду завжди вважав неекономність засобів у створенні мелодій. Сам він був дуже старанним в обробці деталей,завжди продумував кожний окремий штрих і мелодичний оборот, ніколи не становився в крикливу позу і переконував не вишуканою формою, а змістом.

 

Гармонічна тканина його творів завжди дивувала багатством і винахідливістю. Якщо в першім періоді його творчості ще багато було любування прекрасними звучностями, то останні роки його життя, особливо в той період, коли він обробляв українські народні пісні,— гармонічна тканина його творів досягла максимальної виразності та суворої підкореності ритмічно - мелодичному задуму.

 

Слід також спинилися на структурній стороні його творів. Треба сказати, що Коляда ніколи не був на поводі канонізованої музичної форми. Форма в його творах була суворо підкорена змісту.

 

Нам зовсім невідома його музика до звукового фільму „Велика гра“. Цю музику він написав літом 1934 року в Одесі. А. С. Леін, товариш Коляди, колишній співробітник Одеської кінофабрики, розказує, що музика Коляди на фабриці пройшла з великим тріумфом.

 

Коляда дуже часто писав музику на замовлення театрів і інших організацій. До цієї творчої роботи він ставився також серйозно, як і до виконання своїх особистих творчих задумів. У цьому він зовсім не був подібний до багатьох своїх колег, які часто пишуть для театрів, догоджаючи смакам невибагливих режисерів, халтурну музику.

 

Коляда був винятково принципіальною, прямолінійною і чесною людиною. Це в однаковій мірі розуміли в ньому, як близькі його друзі, так і люди, менше з ним пов’язані. До себе Коляда був надзвичайно суворий, часом навіть надто суворим, не менш вимогливим він був і у взаєминах з своїми друзями. Проте, та прямолінійність і принципіальність, з якою він оцінював різні музичні явища, завжди приваблювала до нього всіх. Музичний смак у нього був надзвичайно тонкий і глибокий, тому кожний намагався показати Ко: ляді свої твори і почути їх критику. При цьому всі знали, що критика буде справедливою і принципіальною. Коляда дуже багато часу віддавав для розгляду творів своїх товаришів, вважаючи це товариським обов’язком. В оцінці творів він помилявся дуже рідко. Це було доведено численними фактами і тому до його думки завжди прислухалися.

 

Близькі друзі дуже любили Коляду і завжди охоче зустрічалися та розмовляли з ним. Товариське почуття в нього було розвинуте дуже сильно. Коляда добре міг зрозуміти настрій свого співбесідника. Його участь і рада завжди підбадьорювали і підіймали настрій.

 

Нещасливий випадок вирвав з наших рядів молодого і багато обдарованого композитора. Молодий віком (28 років), він залишив після себе дуже значну музичну спадщину. Вона свідчить про багатство, різноманітність і глибину творчих задумів Коляди та про його кипучу, напрочуд діяльну натуру. Коляда був справжнім сином українського трудового народу як своїм походженням, так і природою свого музичного обдаровання. В той же час він був вихованцем нашого героїчного комсомолу, що висунув і кожного дня висуває все нові й нові сотні й тисячі будівників соціалістичної культури. Серед них, як син комсомолу України, Коляда посідав одне з перших місць.

 

При Оргкомітеті Спілки Радянських Композиторів створена редакційна комісія, якій доручено зібрати всі рукописи небіжчика, відредагувати їх і видати збірник вибраних творів. Зараз збирання рукописів наближається до кінця.

 

Цей невеликий критичний нарис, складений без глибокого вивчення творчої спадщини композитора, не являє собою щось закінчене, це тільки перша невеличка спроба до створення повної роботи про життя і музичну діяльність М. Т. Коляди.

 

О. Арнаутов 1936 р.

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...