Серед пісень всіх народів українська народна пісня заслуговує на особливу увагу. В піснях, думах, приказках трудящі маси протягом багатьох століть виливали свої думки, почуття, вкладали в них своє горе, радість, гнів, відображали боротьбу за визволення.

 

Українські пани добре розуміли велику силу народної творчості. Тому вони намагалися показати народну творчість у вигідному для себе світлі, використати її в своїх інтересах, перетворити її на зброю націоналізму, пропаганди "безбуржуазності" української нації. Ця лінія запроваджувалася як у збиранні, так і в обробці історичних і побутових народних пісень.

 

Пануючі класи використовували прекрасні мелодії українських пісень в своїх інтересах. Церква, козацька старшина, українські поміщики привласнювали створені масами мотиви народних пісень. Пануючі класи — поміщики, магнати — захопили були в свої руки найцінніші скарби народної творчості і "порядкували" ними, як хотіли.

 

Пісні, матеріали про грізні селянські повстання проти панів, повстання, що виявляли ненависть трудящих мас до дуків - багатіїв, все це систематично знімалося з друку, з розробки. Українська буржуазія намагалася затушкувати, замаскувати класову боротьбу, що відбувалася на селі. Пісні, що відображаюсь класову боротьбу на селі, якщо десь і публікували, то намагалися якнайменше їх популяризувати, не записували до них мелодій. Ні до одної з українських народних пісень, що відображають повстання кріпаків проти панів, не було записано мелодій.

 

Спеціально підібрана українська пісня була далека від реального життя. Пани, добирали те, що збігалося з їх інтересами, з думками, настроями українських поміщиків, української буржуазії. Добрані таким чином українські пісні, за твердженням представників пануючих тоді класів, показували "шляхи до свободи, братерства, всесвітньої людської правди і справедливості".

 

Михайло Грушевський, висловлюючись з приводу століття видання збірника пісень Максимовича, найбільш яскраво виявив надії, сподіванки, які покладала українська буржуазія на українську пісню.

 

Ці завдання зводились до того, щоб високо тримати прапор єдиного "національного фронту", "оберігати національні традиції", витравлюючи класову суть із народної пісні. Одним словом, українська пісня повинна була говорити про мир, згоду в українському народі, повинна була демонструвати відсутність класової боротьби на Україні.

 

Треба сказати, що і націонал - ухильник Скрипник намагався перекрутити культурний розвиток і оцінку народної творчості. Українська музика, пісня характеризувались ним як такі, що не мають "бурхливих темпів". Скрипник твердив, що в українській народній музиці відсутнє відображення класової боротьби.

 

Націоналісти, орієнтуючи українську культуру на Захід, душили українську народну пісню, називаючи прекрасні зразки народної творчості "малоросіщиною, просвітянством". Вони примушували керівників хорових капел викреслювати з репертуару українську народну пісню.

 

Звичайно, все це робилося під архіреволюцій-ними лозунгами. Не годиться, мовляв, українська народна пісня для будівництва пролетарської культури. В дійсності ж це був маневр українських і російських націоналістів.

 

Українська пісня багата, соціально насичена, багатогранна в мотивах і темах. В свої пісні трудящий народ роками вкладав найкращі свої мрії, свої бажання.

 

Візьмемо для прикладу ряд пісень:

В пісні "Із-за гори хмара" читаємо:

Із-за гори хмара,

Став дош накрапать...

Як зібралась голота,

Да зібралась сердешна

До шинку гулять.

 

В горі, злиднях, безпросвітній темряві перебувала українська біднота, пропиваючи останні кошики в шинках. Похмуре, тяжке, повне горя життя насувається на бідняка, як "ізза гори хмара", давить, пригнічує його. Біднота — проти українських панів - багатіїв. В цій пісні показано, як гордовитий дукач - багатій прийшов в шинок і не сказав навіть "здрастуй" біднякам, які там були. Тоді отаман бідноти крикнув:

Беріть багача...

Один бере за руку,

Другий за другу,

Третій здула б’є.

 

У чинному на Україні до XVIII століття литовському, польському законодавстві було багато законів, спрямованих проти української голоти. Так, наприклад, законом дозволено було ловити втікачів - "гультяїв", які не хочуть працювати на панів, кувати їх в кайдани і примушувати їх працювати на експлуататорів. Зрозуміло, що біднота ненавиділа українських, російських, польських та інших багатіїв.

 

В пісні "Ой, наступила та чорна хмара" говориться про те, як голота б’є багатія.

 

Це подано в таких словах:

"Ой, беруть дуку за чуб, за руку?

Третій в шию б’є :

Ой, не йди туди, превражий сину.

Де голота п’є!"

 

В ряді пісень показано, як козаки тікали із панської неволі, як їх ловили пани і жорстоко, по-звірячому з ними розправлялися.

 

В пісні "Пожурилося милеє браття" показано одного з таких втікачів — козака пана Журавського — і криваву над ним розправу пана. Пан доганяє втікача:

 "Ой, бери, пане,

Сукна й жупани,

Ще й коня вороного, —

Не візьми мене

У неволеньку

Козака молодого!"

Узяли його,

Повели його,

Ярами й долинами,

Та й зняли йому

З пліч головоньку

Між трьома могилами.

 

Прохання молодого козака не допомогли. Пан жорстокий, невблаганний, і козак загибає.

 

Кріпосницька неволя в українському селі показана особливо яскраво в народній пісні "У неділю пораненьку".

 

Українська буржуазія ввесь час говорила про безбуржуазність української нації. В зображенні українських буржуазних істориків минуле України, виходить, було б прекрасне, якби не було на Україні чужих панів. Все зло, мовляв, од російських, польських панів, а серед українців ніколи, мовляв, не було гнобителів народу.

 

Але не така була дійсність. І цю дійсність правдиво відобразив український народ в пісні "У неділю пораненьку".

 

В цій пісні показано, як українські осаули, економи убивали народ, знущалися з нього :

У неділю пораненьку

Усі дзвони дзвонять,

Осаули з нагаями

На панщину гонять...

Пішла, пішла стара мати

Із дочкою жати,

А нажали по півкопи, —

Сіли спочивати.

Ой, з за гори, з за крутої

Оконом з’їжджає,

Спід правої пахвиночки

Нагайку виймає.

Як ударив дівчиноньку, —

Обілляли сльози ...

Як ударив стару матір,

Задзвонили дзвони ...

 

Ця пісня — сльози, кров народу. Це пісня ненависті трудящих до панів, осаулів, економів і інших панських запроданців.

 

Зрозуміло, звідки брав Шевченко мотиви для своїх поезій !

 

В пісні "Нема в світі правди" народ устами своїх співців передає народну мудрість про те, де правда, де неправда, коли панують багатії.

 

Пан здирає з Селянина останню шкуру:

Не принеси пану курки,

Не вклонися низько,

То дасть тобі в морду,

Щоб не стояв близько.

("Ви музики, хлопці добрі")

 

Поміщик, старшина знущаються з народу. Великі народне горе і гнів народа. Не раз палають в пожежах маєтки поміщиків. Не раз широкою хвилею прокочуються селянські повстання. Народ з любов’ю зберігає оповідання про ватажків селянських повстань, про керівників повстанських загонів, які виступали проти панів, передає ці оповідання з покоління в покоління.

 

Ось чому так довго живе пам’ять в народних масах про гайдамаків, які в середині XVIII століття у вихрові повстань змітали з лиця землі поміщиків, експлуататорів. Ось чому так оспівав народ Кармалюка — повстанця Правобережної України.

 

В українських народних піснях є багато матеріалу про те, як працював і жив український робітник на фабриці, на заводі, на заробітках, в еміграції.

 

Це зідбито з таких піснях, як "Ой, Канадо, Канадочко", "Хто в заводі не бував, той горечка не видав" і ін.

 

Багато є серед народних пісень — пісень чумацьких. Але тут не лише бравурні мотиви. В циклі цих пісень є багато трагічних пісень. Бо чумацтво було не таким, як його намагалися подати буржуазні історики. Тут не було ідилії. Реальне життя було іншим. Було багато чумаків-підприємців, у яких за копійки працювали чумаки-батраки. Вони возили сіль, рибу, вони недоїдали, мерзли, падали від втоми в степах і загибали.

 

Ось чому так багато чумацьких пісень журливих, сумних. Характер чумацької пісні визначається не лише безмежною шириною степу, але й особливо тяжким станом чумаків - батраків, які працювали у чумаків-підприємців, експлуататорів.

 

Пісні, що відображають побут, кохання дівчини до молодого хлопця, також просякнуті глибокою свідомістю того, що багатій — ворог трудящих. Дівчина - біднячка знає, що холи вона йде в родину багатого, зона буде все життя невільницею :

"Не піду я на кладочку,

Бо кладочка гнеться ...

"Казав мені батько,

Женися, небоже,

Та не сватай в багача,

Борони тя боже.

Але сватай бідну,

В одній опанчинці,

Щоби була люба - мила Всій нашій родинці".

 

В піснях українського народу чути звуки перемоги, звуки літавр, бойових закликів і тонку ніжну лірику закоханої дівчини, яка переноситься в мріях, в звуках прекрасних народних мелодій в обійми до милого. Тут тужливі до суму мотиви з історії і побуту народу чергуються з швидкими бравурними темпами "Гопака", "Горлиці", "Трепака".

 

У полі і дома, в походах і боях, в веселощах і горі творив український народ прекрасні мотиви, слова тої пісні, якою він в праві пишатися.

 

Багаті мотиви прикрашені виключними словесними візерунками. Майже в кожній пісні, де передається переживання того чи іншого героя, показано багатство лірики, особисті переживання. Як правило, вони зв’язані з природою.

 

В пісні співають птиці, розквітають вишневі сади, зеленіють лани. В піснях світить яскраве сонце України, блищить дзеркальна вода річок. Природа живе і зливається в єдиній гамі звуків, образів з переживаннями героїв.

 

За ініціативою товариша Сталіна проведено запис української народної пісні на грамофонні пластинки. Пісні, танці, записані у виконанні найкращих хорових капел, бандуристів, соло.

 

Безповоротно пройшли ті часи, коли українські пісні забороняли співати. Безповоротно пройшли ті часи, коли українську пісню замикали в національній обмеженості, яка мусила начебто свідчити про особливі расові властивості, відмінності українців від росіян (теорія Драгоманова). Все це розгромила пролетарська революція.

 

Радянська Україна і на цій ділянці розвивав дійсну культуру в інтересах мільйонних трудящих мас.

 

Український народ під великим прапором Леніна — Сталіна бадьоро крокує вперед під звуки могутніх пісень — пісень визволеного труда.

 

В мотивах і словах цих пісень стоять перед нами дві України: одна — скалічена, принижена, опльована українськими, польськими, російськими панами, гетьманами, фабрикантами. Це — Україна народного горя, злиднів. Але ця Україна відійшла вже в історичне минуле. Встала нова, квітуча Україна, яка горить яскравими вогнями дніпровських електричних станцій, квітне новими колгоспними ланами.

 

Український народ співає свої пісні про минуле, бо вони відображають тяжку, страшну сторінку життя трудящих мас, їх героїчну боротьбу за визволення.

 

Український народ співає нові пісні соціалізму, бо вони закликають до остаточного розгрому, знищення всього, що лишилося від старого світу.

 

А. Хвиля 1935 р.