Роман Ю. Яновського "Вершники"

В революцію Яновські усією родиною переїхали до Єлизаветграда. 1919 року Юрій закінчує реальне училище. Саме на цей час припадають великі бої у Єлизаветграді.

 

Влада змінювалась майже щодня. Вранці, йдучи до училища, Юрко бачив жовто-блакитний прапор, що висів над торговим домом фабриканта Зельцера. А додому повертався Юрко і його друзі стрімкими перебіжками від під’їзду до під’їзду: на вулиці дзижчали кулі, гриміли махновські тачанки з кулеметами,— над будинком Зельцера тріпотів чорний прапор. Біля мосту через Інгул чіпляли транспарант: «Анархія — мать порядку». А коло Грецького собору, на майдані, якийсь патлатий агітатор «крутив» мітинжок...

 

Наступного дня Єлизаветградом заволоділи григор’евці. За два дні їх змінювали денікінці, потім у місті порядкували шкуровці...

 

Та ось — над рідним степовим містом замайорів червоний прапор. Відкриваються школи, продовжується навчання в училищі (хоча попечитель утік з денікінцями і забрав з собою навіть золоту медаль, яку мали вручити Юрієві Яновському). Бідацькі, пролетарські сім’ї переселяються з сирих темних підвалів у світлі покої багатіїв, що повтікали. Знаменитий театр Кропивницького ставить українські вистави...

 

Юрко придивляється до воїнів, до геройських і водночас таких простих — своїх! — хлопців з червоними зірками на шапках. Саме вони стануть згодом улюбленими персонажами його оповідань і роману «Вершники», за який прогресивні французькі письменники назвали Яновського «українським Гомером», а Павло Тичина визначив, що цим романом українська молода радянська проза склала «екзамен на атестат зрілості». Справді, це найкращий в радянській літературі роман про громадянську війну, про український робітничий клас.

 

«Вершники» хвилюють усі покоління читачів, цей невеликий за розміром роман дістає високі оцінки не лише у нас, а й за рубежем. У ньому весь Яновський — майстер прози, романтик, людинолюб, палкий співець свого рідного українського народу.

 

«Вершники»... Вісім невеликих розділів-оповідань. Вісім композиційно витончених, філігранно відшліфованих новел, об’єднаних спільністю сюжету та тематики. Твір, отже, невеликий. Але це епопея дивовижної масштабності.

 

Перед нами розкривається драматична історія численної сім’ї чорноморського рибалки Половця, революційний шлях робітника Чубенка} постать ватажка селянського партизанського загону Адаменка, діяльність' славного полководця Фрунзе, образ хороброго воїна революції Шведа, портрет безіменного листоноші, влучні саркастичні характеристики царських генералів. Тут зображені запеклі бої в степу під Компаніївкою і підпільна робота більшовиків серед військ інтервентів, рейд робітничого шахтарського загону Чубенка і бій під Херсоном, боротьба з німцями, петлюрівцями, денікінцями і вирішальна битва на Перекопі, життя риболовецької артілі та епічна картина дитинства одного з героїв роману. Шахтарі, моряки, сталевари і люмпени, фельдшери і рибалки, більшовики, білогвардійці, махновці і петлюрівці — люди різних соціальних угрупувань, представники різних класів показані в цьому романі.

 

У восьми новелах, отже, знайшло відображення те, що, здавалося б, мало розміститеся у багатотомному прозовому творі.

 

Виключна стислість розповіді криється в динамічності стилю. Звернімо увагу бодай на синтаксис новели «Подвійне коло».

 

Синтаксична будова фрази у Яновського являє собою каскад однорідних сурядних речень, коли одне смислове метафоричне і емоційно забарвлене речення немовби наздоганяє наступне, підганяє його. Тим начебто підкреслюється неспокій епохи, стрімкість подій. Погляньмо на перше речення роману, що є, так би мовити, камертоном до всього твору. Письменник одразу ж бере високі регістри, бурхливий темп оповіді. Якщо замість сполучнйків поставити крапки, то вийде з одного великого речення-зачину вісім невеликих:

Лютували шаблі (і)

Коні бігали без вершників (і)

Половці не пізнавали один одного (а)

З неба палило сонце (а)

Гелгання бійців нагадувало ярмарок (а)

Пил уставав, як за чередою

Ось (і) розбіглися всі по степу (і)

Оверко переміг.

 

Сполучники (і, а) не лише ритмізують оповідь, а й створюють своєрідну навальність речення, вони зрозуміліше передають шалений вир бою. За таким синтаксичним принципом побудована вся невеличка новела «Подвійне коло». Динаміка розповіді — одна з найхарактерніших ознак стилю Яновського.

 

Лаконізму, виняткової виразності у «Вершниках» письменник досягає не лише завдяки експресивності розповіді, але й за рахунок відбору найхарактерніших, найяскравіших, найразючіших фактів для художницького осмислення. У «Вершниках» ми не знайдемо жодного зайвого штриха. Яскравим прикладом конденсації, суворого відбору фактів може бути заголовна новела. Тут брат іде на брата... Брат убиває брата! Яка винятково драматична й трагічна ситуація! Які страшні катаклізми в житті народу! І водночас яка сувора правдивість! Саме такі факти обумовлюють стислість письменницького стилю. Вони промовисті, разюче яскраві! Хоч і їх, ці факти, письменник викладає майстерно.

 

Ось перший епізод новели «Подвійне коло». У степу зійшлися два загони — петлюрівський і денікінський. їх очолюють рідні брати Оверко і Андрій Половці. Коротка, але жорстока смертельна січа. Петлюрівці перемагають («...і поточився Андрій, і заревли переможці, і дмухнув з південного заходу майстро, і стояли нерухомо башти степового неба»). Та от дія несподівано переноситься в інше місце: «А над берегом моря походжає старий Половець, дивиться в бінокль на море, виглядає вітру чи хвилі, шукає на воді буйки над сітками, і йому згадується син Андрій: «Добрий бінокль привіз, Андрію...»

 

То лише зовнішньо створюється враження різкої зміни картин, насправді ж друга частина новели наче продовжує характеристику щойно загиблого Андрія. Батько дивиться в бінокль, привезений Андрієм з фронту, і «над морем устав силует підпрапорщика російської армії, поверхстрочного вояки за веру, царя і отечество, героя Сарикамиша й Ерзурума...». Вже ці скупі згадки про минуле Андрія обумовлюють причини, як він опинився серед білогвардійців. Лаконічні і разом з тим вагомі деталі розкривають внутрішній світ ватажка денікінського загону, пояснюють соціальну трагедію сина простого рибалки.

 

Друга частина новели присвячується образові старого Половця, який стає спільником підпільної революційної організації. Після цього дія переноситься у знайому вже читачеві степову далечінь під Компаніївкою, де Оверкові жовтоблакитники «взялися до кишень порубаного ворога», тобто — до мародерства. Знову лютий бій: налітають махновці на чолі з Панасом Половцем. Гине Оверко. І ще раз — море, стара хата Половців. Потім буде ще бій між Панасом і революційним загоном Івана Половця...

 

Бурхливі сцени боїв змінюються зовнішньо тихою, спокійною картиною підпільної роботи — саме таким чином автор уникає одноманітності в описі трьох боїв.

 

Перемогою революційного загону завершується новела «Подвійне коло». Третій бій є знаменним — бере врешті верх, за словами Івана Половця, «правда бідних». Таке композиційне розміщення епізодів, зокрема останнього, надає розділові саме новелістичного завершення і чіткого ідейного звучання. Кінцевий епізод є немовби художньо узагальнюючим і відповідає логіці історичних подій громадянської війни.

 

Кожна новела «Вершників» має свій власний колорит і своєрідне забарвлення. Смертельний бій серед пилу і стогону, жорстокість і фанатизм, з якими рідні брати убивають один одного, суворий пейзаж надають новелі «Подвійне коло» строгості, відтворюють складність ситуації, що була характерною для бурхливих подій громадянської війни.

 

Глибокий ліризм, м’якість фарб, народні звичаї, повір’я, духовне життя знедоленого люду — все це робить новелу «Дитинство» поетичною. Вона сприймається як дума про дореволюційне життя народу. А новела «Шаланда в морі» сповнена романтикою боротьби з стихією, оспівує подвиг старого рибалки Мусія Половця, возвеличує мужню й прекрасну Половчиху — дружину рибалки.

 

Новела «Шаланда в морі» написана за традиційним для Яновського-новеліста правилом кульмінаційності (тобто подія, зображувана в творі, подається виключно в її найнапруженішій стадії): шторм... у морі шаланда, якою рибалка Мусій Половець має доставити в селище революціонера Чубенка... Шаланда перевертається... До берега прибило ледь живого Чубенка — значить, Мусій загинув. Усі йдуть від моря, лишається одна Половчиха — «висока і строга», «як маяк невгасимої сили»... Згадується мужній жінці все її суворе життя... Та ось шаланда наближається до берега, її штовхає не хвиля, а старий Половець. Ось він уже й на березі:

«Наша артіль бідна, — сказав старий,— і кидати шаланди в морі не годиться. Я — голова артілі, то мусив і рятувати, а Чубенко, мабуть, доплив добре, здоровий і завзятий, ніяк не хотів плисти без мене, аж поки я не пірнув під перекинуту шаланду, а він усе гукає та все пірнає, шукаючи мене...»

 

В цьому вчинкові, в цих словах — вдача Половця, його характер хороброго, працьовитого, людяного і мудрого рибалки, що уособлює в собі найкращі риси українського народу...

 

Свій колорит, своє специфічне забарвлення має і новела «Батальйон Шведа». Бій під Херсоном письменник передає в тоні хвилюючого і м’якого гумору. Ліричний гумор — ледь вловимий, як далека, пісня, поєднаний з патетичними рефренами, що підносять, оспівують події незабутнього дев’ятнадцятого року, — все це надзвичайно інтимізує розповідь, хвилює читача.

 

Вміння вкрапити м’який гумор у драматичній ситуації спостерігається ще в ранніх оповіданнях Яновського («Туз і перстень»). У новелі «Батальйон Шведа» розвивається і закріплюється це чудове уміння передати внутрішній стан героїв, освітити їх промінням теплого гумору.

Легким комізмом наділений образ революційного командира Шведа, що веде на парад свій босоногий партизанський батальйон, «непомітним рухом відкидає з дороги гострий шматок пляшки», і «олешківеькі партизани марширують, як святі...».

У тканині всього роману гумор новели «Батальйон Шведа» урізноманітнює розповідь, збагачує письменницьку палітру, сприяє більшому впливові на читача.

 

Баладою про подвиг можна назвати новелу «Лист у вірність». її сюжет заснований на героїзмі безіменного листоноші. В ній немає жодної позасюжетної подробиці, відсутня детальна портретна характеристика листоноші — Яновський натомість розкриває внутрішній стан героя. Письменник не відвертає уваги читача зайвими подробицями.

 

З баладою ріднить новелу й те, що мужність більшовика постає в поетичному вираженні. Яновський, наприклад, подає характер мислення листоноші під час катувань: «Він подумав — чи така велика ненависть у нього до контри, що для неї життя не жалко, і кров гнобленого класу закипіла в його жилах, о, це велика честь — стояти над своїм життям».

 

Важко відшукати межу, яка відокремлювала б думки листоноші від мислення письменника. Герой і митець мовби злиті воєдино.

 

Образ листоноші — мужньої людини, здатної перенести найстрашніші тортури в ім’я великої мети. Ця постать революціонера залізної волі є одною з найкращих у нашій літературі... У листоноші допитуються про заховану зброю, його так по-звірячому катують кайзерівці, що краще було б вмерти, але він «не мав права на смерть...».

 

Підпільник «водить за ніс» ворогів, одволікає їхню увагу від пошуків партизанського арсеналу; герой ціною свого життя виграє час, даючи можливість повстанцям підготуватись до збройного виступу. В тому, що листоноша весь удар, всю ворожу лють приймає на себе — найвеличніша суть образу.

 

Новела «Лист у вічність» має, звичайно, сюжетні зв’язки з іншими розділами роману. Такою цементуючою ланкою є образ Чубенка. Наприкінці новели «Лист у вічність» він з’являється з повстанцями і віддає честь загиблому листоноші. Письменник не розкриває тут образу Чубенка. Читачеві навіть невідомо: Чубенко — командир загону чи рядовий боєць? У новелі «Подвійне коло» Чубенко також згадується лише як більшовик одеської організації. Він працює у підпільній друкарні. Новела «Шаланда в морі» дає ширше уявлення про Чубенка. Та найповніше, найопукліше розкривається цей образ у новелі «Чубенко, командир полку». Будучи хворим, він виявляє дивовижну волю, рішучість, незборимий вплив на маси. Образ більшовика-сталевара — центральний не лише в цій новелі, а й в усьому романі. Постать Чубенка вводиться в твір поступово.

 

Вузлом сюжетних ліній роману є розділ «Шлях армії». Він кульмінаційний і в романі. Композиційна кульмінація твору збігається з історичною. В новелі подається останній штурм контрреволюційної цитаделі — бої під Каховкою, Перекопом, у Криму з врангелівцями восени 1920 року.

 

Дві сюжетні лінії, дві новели переплітаються в одному оповіданні-розділі: переповідається легенда про залізну троянду, і картина битви за Перекоп. Легенда — це прекрасний поетичний символ людської мрії про визволення, а зображення боїв з врангелівцями немовби урочисто демонструє здійснення таких мрій. Двоплановість розділу не лише сприяє поетичному возвеличенню героїв, а й допомагає глибшому сприйманню, філософському осмисленню подій громадянської війни.

 

Своєрідним епілогом до роману «Вершники» є новела «Адаменко». Дія тут відбувається одразу після громадянської війни на металургійному заводі. Сталевар Чубенко виступає на урочистому мітингу з нагоди першої виплавки сталі «не в капіталістичний ківш, а в свій — робітничий, труджений і завойований».

 

Форма новели — монолог Чубенка.

 

Радістю мирної творчої праці, щастям розкутого народного таланту осяяна новела. Вперше в історії людства трудівник почав працювати не на експлуататора, а на себе.

 

 І розхвильований Чубенко не може не згадати, як він «у числі авангарду робітничого класу здобував це право», як поряд з його донбасівським полком бився загін Адаменка. Чубенко жваво розповідає про партизанського героя, отамана «найбіднішого селянства» Адаменка. Це — простий хлібороб, якого революція загартувала, зробила бойовим організатором мас, винахідливим хоробрим командиром.

 

Бойова дружба сталевара Чубенка і селянина Адаменка, спільні дії їхніх загонів визначають непорушну історичну єдність робітничого класу й селянства. В цьому найголовніша цінність новели «Адаменко».

 

Новели роману «Вершники» об’єднані, звичайно, ще й центральним героєм. Ним у Яновського є народ, саме він, народ, творив революцію, завойовував владу. В звеличенні народу — історична правдивість роману, його висока художня цінність.

 

Cергій Плачинда.

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...