Фейлетону не буде

До редакції зайшов чоловік. Власне, не зайшов, а ввалився в кімнату, спіткнувшися на порозі.

 

— Здоровенькі були! Фу...

 

Хоч літо вже догоряло і ранок не був таким парким і задушливим, як нерідко буває у липні, коли сонце, ледве встигнувши викотитись із-за обрію, вмикає одразу геть усі свої батареї, хоч ранок, повторюю, уже дихав передосінньою прохолодою,— відвідувач був у такому стані, немов він щойно вийшов з лазні, і тільки кухлів з чотири холодного пива могли б трохи остудити його розпашіле дебеле тіло.

 

Пиво в редакції не водиться, тому я поспішив підсунути чоловікові стілець. Гість підім'яв його під себе, витер хусткою лоб і потилицю і вже потім представився

— Заступник я...— видихав він частинами, відсапуючись.— Заступник директора заводу... по господарській частині,— і назвав своє прізвище, ім'я та по батькові.

 

— Дуже приємно, Степане Степановичу,— кажу йому.— Кудись, мабуть, поспішаєте та по дорозі й до нас заглянули?

 

— Ні!— рішуче мотнув головою відвідувач.— До вас же й спішив. Нарочито.

 

Даю гостеві можливість прохолонути й самому викласти мету приходу.

 

— Кхм...— починає Степан Степанович.— Так я того... ну, з приводу отого каверзного фейлетону...

 

— Якого фейлетону, Степане Степановичу?

 

— Що ви на мене пишете.

 

— А я на вас фейлетону не пишу.

 

Він скептично махнув рукою: мовляв, не вчорашній, нічого мене заспокоювати.

 

— Так, так, фейлетону про вас я не готую.

 

— Але ж учора... Учора ви були на нашому заводі?

 

— На сусідньому був — якістю виробів цікавився. А на вашому — ні.

 

— Е-е,— підморгнув він багатозначно й посміхнувся.

 

— Не був,— розвів я руками.

 

— А мені точно розповіли — були. Ходили по всіх цехах, по всіх наших службах, колективним договором, підготовкою до зими цікавились. І все записували та все мене допитувались... А мене якраз у главк викликали,..

 

— А у вас що, справді з підготовкою до зими трохи того?.. — закидаю обережно

 

— Було «того». Але тепер вживаємо якнайрішучіших заходів. Ото вас учора водили по цехах і показували биті шибки — дивіться, мовляв, як горобині ескадрильї по цехах шугають. Так сьогодні до обіду всі вікна будуть засклені. Я людина слова!

 

— Тільки слова?— кидаю жартома.

 

— І діла теж!— посміхається Степан Степанович.— Можете перевірити, і коли не буде зроблено — пишіть два фейлетони одразу!

 

— А що у вас іще підтягнути треба? — питаю гостя.

 

— Гм...— хитрувато мружить очі.— Ви ж самі бачили: душові установки не працюють — люди миються холодною водою. Тепер нічого, а восени, взимку? Запевняю — то спраза одного-двох днів. Я вже намилив шию водопровідникам — не сьогодні-завтра полагодять. Ну й з дверима в приміщеннях не все гаразд — не пристають, деренчать, немов ведмідь щепою грається. Протяги по цехах гуляють...

 

— Аз паливом на зиму як у вас?

 

— З паливом?— перепитав Степан Степанович.— З паливом також буде повний ажур. Довеземо. Даю слово, не мине й тижня, як ми поповнимо запаси дров і вугілля. І для заводу, і робітникам завеземо, кому там треба. Так само і з запасами сировини й матеріалів... Сьогодні ж буде вжито найефективніших заходів. Я людина слова...

 

— І діла,— додаю я.

 

— І діла,— підхоплює Степан Степанович і посміхається.— Отож фейлетон писати не обов'язково.

 

— Я теж вважаю, не обов'язково.

 

— Так не буде фейлетону?— з надією підхоплює гість.

 

— Не буде

 

— Ну, красно дякую!— прямує до дверей Степан Степанович.— Ви от що. З вашого дозволу, я час від часу вам телефонуватиму. Інформуватиму. Гаразд?

 

— Коли ваша ласка,..

 

Степан Степанович подзвонював у редакцію кожного дня. Повставляв у цехах шибки — дзвонить. Полагодить батареї, налаштує гарячий душ — дзвонить. Припасує двері в цеху — похвалиться. Завезе дрова робітникам —- телефонує. І так по всеньких пунктах колективного договору.

 

А то якось знову завітав до редакції власною персоною. У доброму настрої, посміхається. Підсунув ближче стілець та й каже:

— А ви правду мовили: ви таки не були у нас на заводі. Аж тепер хлопці признались: пожартували. Буцімто кореспондент приходив, на фейлетон зазіхав і все таке інше... Н-да... А до зими ми все-таки підготувалися. Добряче підготувалися. Вірите, ще жодного року так не було.

 

— Аякже,— посміхаюся.-— Ви ж людина слова.

 

— І діла,— додає Степан Степанович і весело підморгує.

 

Симпатична людина Степан Степанович.

 

Герой ненаписаного фейлетону.

 

Іван Шпиталь

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...