Українські байки. Частина друга

 Українські байки. Початок

 

У байках «Ячмінь», «Будяк да Коноплиночка» та інших, виступаючи проти паразитизму, неробства «вищих», Гребінка водночас дошкульно висміював панську зарозумілість, пихатість. Симпатії поета — на боці скривджених, скромних і працьовитих людей з народу.

 

Є. Гребінка плідно продовжує традиції своїх попередників в українській літературі — удосконалює форму байки, розповідь у нього набуває більшої динамічності, дійовіше розвивається конфлікт. У кращих байках Гребінки художньо досліджуються життєві питання, його персонажі-алегорії набувають соціально-конкретної змістовності: Лисиці, Ведмеді, Вовки, Воли — це жорстокі й чванливі пани, зажерливі судові чиновники, безправні селяни, типові представники певних верств українського суспільства.

 

Важливу роль у байках Є. Гребінки відіграє оповідач, присутність якого читач відчуває постійно. У своєму ставленні до зображуваних подій оповідач виходить переважно з точки зору демократичних кіл, виступає виразником життєвого досвіду народу, його моралі.

 

Широко використовує Гребінка й фольклорні джерела. Не випадково він називає свої байки «приказками», не випадково й сюжетною основою деяких з них були прислів’я. Так, байку «Могилині родини» побудовано на прислів’ї «Гора породила мишу», від прислів’я «Пани б’ються, а в мужиків чуби тріщать» походить мораль байки «Школяр Денис».

 

Є. Гребінка зумів надати байці більшої конкретності, життєвості, суспільної вагомості і створив ряд високохудожніх зразків у цьому жанрі. Цим поет сприяв дальшому утвердженню демократичних, реалістичних тенденцій у новій українській літературі.

 

Картину розвитку української байки в першій половині ХІХ ст. доповнює також спадщина таких байкарів, як С. Писаревський, Є. Рудиковський, О. Бодянський, П. Писаревський, П. Огієвський-Охотський та ін. Ці письменники постають насамперед як наслідувачі бурлескної манери І. Котляревського. їхні байки виросли здебільшого на грунті фольклору і торкаються переважно морально-побутових питань. Нерідко зверталися вони і до літературних джерел, у тому числі до І. Крилова, перекладаючи або переробляючи його твори.

 

Найвищого свого розвитку на Україні байка досягла під пером одного з кращих представників різночинної демократичної інтелігенції, видатного поета Л. Глібова. З його ім’ям пов’язане остаточне утвердження в українському письменстві жанру реалістичної байки.

 

Вихований на кращих зразках російської і української літератур, Глібов виступив не тільки талановитим продовжувачем байкарських традицій своїх попередників. Він був художником-новатором, який відкрив справді нову сторінку в історії розвитку цього демократичного жанру в українській літературі. Не випадково І. Франко назвав

Л. Глібова «найкращим українським байкописом», а його байки вважав «головним титулом заслуги сього талановитого поета».

 

Перші байки Глібова (50-і роки) були, по суті, перекладами творів І. Крилова. А на початку 60-х років Глібов пише вже й оригінальні твори — «Вовк і Вівчарі», «Вовк та Ягня», «Лящі» та ін. У деяких із них він, використовуючи криловську фабулу, докорінно переробляє її, змінює ситуації, вводить ліричні відступи (що стало, до речі, однією з особливостей Глібова-байкаря), пейзажні зарисовки, по-новому формулює мораль, в інших — творчо використовує лише криловську тему, окремі мотиви, образи тощо. Тут уже на перший план виступає індивідуальна поетична манера українського байкаря.

 

У своїх творах цього періоду Глібов узагальнено зображує типові явища дореформеної кріпосницької дійсності. Сатиричне вістря його байок спрямовується проти насильства і деспотизму поміщиків, проти несправедливості й беззаконня («Вовк і Кіт», «Вовк і Вівчарі», «Вовк та Ягня», «Лящі» та ін.). У кращій із них — «Вовк та Ягня» — в яскравих алегоричних образах розкрито взаємини між поміщиками і кріпаками. Лейтмотив байки сформульований у вступі:

На світі вже давно ведеться,

Що нижчий перед вищим гнеться,

А більший меншого кусає та ще й б’є —

Затим що сила є...

 

Написана за фабулою відомого криловського твору «Волк и Ягненок», байка Глібова в умовах посилення поміщицького гніту набувала більшої антикріпосницької загостреності, дієвості. Український поет підсилює саме ті місця, де йдеться про всевладність гнобителів і безправність трудящих. Характеризуючи Вовка як соціального хижака, Глібов наділяє його і відповідними визначеннями: «страшенний», «здоровенний», — а безправність Ягняти підкреслює емоціональними епітетами: «сердешне», «бідне». З цією ж метою — глибше відтінити гірке становище людини праці — в заключній частині твору, після того як Вовк «Ягнятко задавив», додано характерний ліричний акорд:

Нащо йому про теє знати,

Що, може, плаче бідна мати

Та побивається, як рибонька об лід:

Він Вовк, він пан... йому не слід...

 

Ліризм — особлива індивідуальна риса Глібова-байкаря. Ліричні мотиви зустрічалися також у Крилова і Гребінки («Утята та Степ»). Проте тільки у Глібова ліризм набирає характеру тенденції, він спрямований передусім на поглиблення оснозного смислу байки.

 

Глібов показав у ряді байок, що за нових соціально-економічних умов, після реформи 1861 р., огидні явища феодально-кріпосницького суспільства були ще досить живучі. Залишились ті ж хижаки-поміщики, той же розбій і жорстокий визиск трударів. Але тепер пани грабують селян «по-новому», з «позицій» запроваджених земств («Громада», «Ведмідь-пасічник», «Вовк та Зозуля», «Собака й Кінь» та ін.). Нищівну характеристику дає Глібов у байках «Щука», «Пан на всю губу», «Лисиця і Ховрах» й тогочасному судочинству. Він показує не тільки продажність і підступність, але й класовий характер суду.

 

У кращій частині свого доробку Л. Глібов виявив себе уважним художником, знавцем суспільних явищ сучасної йому дійсності, зумів засобами поетичного слова передати значні зміни, що відбувалися в соціально-економічному житті країни напередодні і після реформи, зокрема класове розшарування на селі, занепад поміщицьких господарств. Яскраву картину банкрутства кріпосників, приреченості дворянства відтворив він, наприклад, у байці «Мірошник».

 

У байках, написаних протягом 70—90-х років, Глібов поряд із старими темами порушує й нові, продиктовані подальшим розвитком буржуазно-капіталістичних відносин. Поглиблюється його світобачення, урізноманітнюється галерея образів, засоби реалістичного зображення дійсності, зміцнюється зв’язок з народною творчістю. Байкарський доробок Глібова цього періоду органічно вливався в загальне річище розвитку прогресивної української літератури.

 

Байкар розкриває антагонізм класового суспільства, жорстокість урядовців,- тупість титулованих царських чиновників, поміщиків-самодурів («Лев на облаві», «Жаби», «Кундель» та ін.), гостро висміює владу «золотого мішка» в епоху бурхливого розвитку капіталізму («Скоробагатько», «Сила»), суспільний індиферентизм консерваторів і ретроградів («Мальований Стовп»).

 

Засуджуючи соціальну несправедливість, поет продовжує утверджувати чесність і працьовитість простих людей, їхню моральну вищість над експлуататорами. Але тепер у Глібова з’являється і принципово новий соціальний аспект — народ як основа суспільства («Шелестуни»).

 

Суспільно-політичні погляди Л. Глібова загалом не виходили за межі демократичного просвітительства. Він покладав надії лише па культурно-освітню діяльність, на «правду й просвіту» («Солом’яний Дід»), І все ж кращі твори Глібова, в яких він проголошував ідеї демократизму, гуманізму, безумовно, сприяли пробудженню соціальної свідомості народних мас.

 

«Байка не є алегорія, — писав В. Бєлінський,— і не повинна бути нею, якщо вона хороша, поетична байка; але вона повинна бути маленькою повістю, драмою, з особами й характерами, поетично окресленими. Самі уособлення в байці повинні бути живими, поетичними образами». Цим вимогам цілком відповідають твори Глібова. Алегорія у поета, «втрачаючи» свій умовний смисл, набуває рис яскравої «земної» реальності. Вона не тільки розкриває окремі огидні виразки кріпосницького і капіталістичного устрою, але й набуває широкого соціального узагальнення, містить у собі яскраві, самобутні людські характери, відзначається багатобарвністю, пластичністю мови.

 

Сатиричний струмінь у його байках цілеспрямований, дійовий — він зачіпає уже основи експлуататорського устрою.

 

Незаперечні заслуги Глібова у розвитку поетики байки. Він сміливо розсуває її жанрові межі, урізноманітнює її форми, вперше в українській літературі збагачує байку рисами пісні й балади, демонструючи широкі, невичерпні можливості цього найтрадиційнішого літературного жанру.

 

У 50 — 70-х роках, коли Л. Глібов-байкар набув уже широкої популярності, до жанру байки звертаються С. Руданський, П. Свєн-ціцький, Ю. Федькович, М. Старицький та багато ін. Найпомітніше місце серед них займає М. Старицький, якому належить багато талановитих перекладів з І. Крилова, а також оригінальних обробок криловських сюжетів, тем і мотивів. Переробляючи байки російського поета, Старицький іноді відмовляється від моралі першоджерела («Зозуля та Горлиця» — «Кукушка и Петух»), іноді додає її від себе («Ведмідь при пасіці» — «Медведь у пчел»), У багатьох випадках, опрацьовуючи байки І. Крилова, М. Старицький, як і Л. Глібов, також наповнює їх виразним громадянським звучанням. Показовою у цьому плані є, приміром, байка Старицького «Коріння та Листки»:

Ви — Листя, ви — пани,

Убралися в розкішні жупани

І нас нехтуєте, позбувшися сумління,

А ми — робітники, Коріння.

 

Здійснені М. Старицьким переклади і обробки байок І. Крилова, як і переклади з М. Лєрмонтова, О. Пушкіна, М. Некрасова, допомагали українській літературі засвоювати ідеї прогресивних російських письменників і тим самим зміцнювали реалістичні тенденції в ній.

 

Інтерес до жанру байки не зникає в українській літературі і в кінці XIX — на початку XX ст. Діяльність Глібова-байкаря викликала цілу плеяду послідовників і наслідувачів — Т. Зіньківський, М. Кузьменко, Олена Пчілка, Я. Жарко та ін. Але у більшості з них байка втрачає виразну сатиричну і соціальну гостроту, якими відзначалися твори Л. Глібова, і нерідко набуває, особливо в Олени Пчілки, розважального, так би мовити, «дитячого» характеру.

 

Помітною популярністю свого часу користувалися байки Б. Грінченка. йому належить ряд перекладів і переспівів з І. Крилова. Однак більшість байок Грінченка створена за мотивами народної творчості. На першому плані в них — проблеми моралі, громадського обов’язку людини. Поет виступає передусім проти багатих неуків і дурнів, підлабузництва, гордування, егоїзму, осуджує сваволю й насильство («Чужий кожух», «Кінь та Воли»), Кращими байками, що відзначаються грайливо-дотепним і гнучким гумором, яскравим народнопісенним колоритом, Б. Грінченко продовжував традиції глібовської байки.

 

Традиції ж криловсько-глібовської байки, передусім як жанру сатирично-викривального, продовжують в українській літературі І. Франко та В. Самійленко.

 

Франкові байки («Звірячий парламент», «Вівця і Цап» та ін.), як і його сатиричні твори («Оси», «Дума про Меледикта Плосколоба», «Меморандум будяків», «Свинська конституція» тощо), написані в дусі революційної сатири Т. Шевченка і М. Салтикова-Щедріна та кращих традицій політичної байки І. Крилова. З уїдливим сарказмом Франко викриває у своїх байках існуючий соціальний лад, вовчі порядки в цісарській Австро-Угорщині. У «Звірячому парламенті» (письменник назвав цей твір «уривком політичної байки») гостро висміяно реакційний характер буржуазної конституції (1867 р.) австро-угорської монархії, проведеної в інтересах панівних класів («Конституція із Вовками в спілці»):

Надоїло самовладно Львові панувати,

Довелося volens-nolens конституц'ю дати.

Радість у звірячім царстві: «От тепер нам гарно!

Бо хоч будуть брати й драти, то парламентарно!»

 

Майстерно користуючись життєвою алегорією, засобами дошкульної сатири, гротеску й іронії, І. Франко гнівно картає як самого Лева, так і його наближених — маршалка Лиса Микиту, Носорога-віце, Медведя-Заліського, представників «верховної влади», хижих експлуататорів трудового народу.

 

Байка Франка — це широке суспільне і філософське узагальнення.

 

В. Самійленко — перший в українському письменстві талановитий перекладач байок французького поета П’єра Лашамбоді. Його твори привернули увагу Самійленка, як він сам відзначав, своїм глибоким демократизмом, гуманістичним пафосом. Українському поетові належать і оригінальні алегоричні байки «Мудрий Кравець», «Невдячний Кінь», «Переможець». Основним їх змістом, як і взагалі кращих сатирично-гумористичних творів Самійленка, є засудження жорстоких дій царату проти прав людини в роки першої російської революції, а також ліберальних базікань про «свободи». Байкам В. Самійленка властиві чітке соціально-політичне спрямування, конкретність алегорій, жвава народно-гумористична дотепність.

 

Загалом в історії української літератури минулого століття байці належить помітна роль у процесі становлення і формування нового українського письменства. У кращих зразках вона розвивалася під впливом народної творчості, досягнень світового байкарства, передової російської сатиричної літератури. Українські байкарі, творчо використовуючи великий досвід своїх попередників, художньо узагальнювали життєву мудрість народу, наснажували свої твори виразним злободенним змістом, спрямовували їх на викриття потворних явищ кріпосницької і капіталістичної дійсності. Вони вивели байку на широкий шлях реалізму й народності, зробили її повноправним жанром в українській класичній літературі.

 

Борис Деркач, Віктор Косяченко

 

Українські байки. Частина третя

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...