Панас Мирний. "Білі плями лишаються"

Панас Якович пішов з життя, так і не опублікувавши жодного разу своєї фотографії, не розкривши навіть псевдоніма, щиро боячись «тех прославлений, какие создались вокруг имени Мирного».

 

Та місце його в літературі було визначене давно, його художній доробок ще за життя автора мідно і назавжди увійшов у золотий фонд української культури, став еталоном і школою прозової майстерності для молодших сучасників і нащадків.

 

В глупу ніч царського деспотизму трудовій Україні він віддав усю теплоту свого серця, увесь свій талант. Все це так і все давно відомо.

 

А як же бути з такою його любов’ю до трудової України і... дійсним статським радником, і притому надзвичайно старанним царським чиновником? Перші дослідники виводили з цього роздвоєння, пізніші — категорично заперечували.

 

Справа в тому, що світогляд і душевні симпатії Мирного завжди були в повній гармонії з його творчістю. Ніякого тертя, тим паче суперечностей між громадянином і художником він не знав. Служба — пряма суперечність його симпатіям. Це — «тиха заводь», шматок хліба для існування, пристосування до середовища, коли хочете.

 

 Звичайно, 57-літня служба наклала свій відбиток на Мирного, пристосувала і його до себе, але тільки зовні — оточенням, зв’язками, звичками тощо. Отут і була суперечність, було роздвоєння між внутрішнім світом і щоденним життям. Врешті, в такому «роздвоєнні» жило і діяло дуже багато попередників і сучасників письменника.

 

Отож, світогляд у повній гармонії з творчістю, з ідейним спрямуванням його творів. А відтак визначення його як письменника — революційного демократа лишається непорушним. Не можна ж пом’якшити нищівної критики основ буржуазно-поміщицького ладу в «Лихих людях», в «Лиху давньому й сьогочасному», в «Повії», в «Хіба ревуть воли...», змінити логічного висновку з усієї його завершеної й незавершеної спадщини, вкладеного автором в уста Чіпки: «Коли б можна,— увесь би цей світ виполонив, а виростив новий... Тоді б, може, й правда настала!..» (II, 348). А потім ще раз повторений в чернетці передмови до «Збираниці з рідного поля» в ліричному звертанні автора до долі:

«Коли можна, зроби так, моя доле, щоб усі мучені упокоїлися, їх серце дознало радості, обітріли сльози гіркії і люба усмішка заграла на веселому личку...

 

Ні, ти не зробиш сього, не в твоїй то силі зробити! Хіба світ сей виполониш, а другий настановиш, то, може, й по-нашому буде...» (№ 188, арк. 2 зв.).

 

Не змінимо і його ідеалу — суспільства вільності, рівності й братерства, так чітко заманіфестованого в «Лихих людях», «Повії» й особливо у «Сні». Уподовж усього зрілого життя цим ідеалом снив і йому вірно служив своїм пером письменник.

 

Наша спроба життєпису Мирного, повторюємо, з’являється пізно. Не все пощастило з’ясувати, безсумнівно поставити на своє місце в його тривалому — й плідному! — житті.

 

Чимало уточнень потребує «другий миргородський» період — найактивніший період самоосвіти й літературного учнівства, час «утробного» розвитку письменника, зокрема його лектура, оточення й життєві враження.

 

Особливо густо неясностей в середині 70-х років, в участі Мирного в «Унії» та характеристиці цієї організації. Глибше простеження за попередньою і дальшою діяльністю притягнутих до цієї справи осіб дасть можливість чіткіше розкрити характер організації та причетність до неї Мирного.

 

Цьому допоможе й робота текстологів щодо точнішого датування «початого й непокінченого» того часу, щоб виявити рух думки та громадських і художніх інтересів письменника. Та й взагалі датування недатованих автором творів здебільшого потребує дальших уточнень.

 

Найбільше ж «білих плям» успадковано нами й полишено на терені громадської діяльності Панаса Яковича. Міф про «фейєрбахівську» замкнутість Мирного розвіяно, але багато чого з його конспіративної діяльності поки що не вдалося розтаємничити. Причина криється, з одного боку, в недостатньому вивченні істориками народниць-кого руху, особливо на Україні, а з другого,— в конспіративному правилі Д. Пильчикова — одного з наставників Панаса Мирного — ніяких писаних слідів не лишати.

 

З писаного, та непідписаного — дворічне полтавське видання «Рідного краю» чекає свого окремого дослідження, де була б розкрита участь кожного з членів редколегії, в тому числі й Панаса Яковича.

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...