Володимир Клавдійович Арсеньєв

З 1899 по 1930 р. на Далекому Сході працював відомий дослідник, мандрівник-натураліст і письменник Володимир Клавдійович Арсеньєв.

 

За 30 років своєї невтомної діяльності В. К. Арсеньєв виконав ряд великих досліджень, присвячених вивченню різних районів Далекого Сходу, і опублікував 62 праці наукового, популярного і літературно-художнього характеру.

 

З них найвидатніші — «По Уссурійському краю» і «Дерсу Узала» — стали надзвичайно популярними і любимими серед широких кіл радянських читачів.

 

Відомо, що В. К. Арсеньєв дуже рано почав цікавитись природою і готувати себе до досліджень віддалених окраїн нашої великої батьківщини. Найбільший інтерес у Володимира Клавдійовича викликав далекий Уссурійський край, відомості про який були в той час уривчасті, випадкові.

 

Проявивши велику наполегливість у досягненні задуманої мети, В. К. Арсеньєв послідовно закінчує екстерном середню школу, вступає в юнкерське училище, виходить звідти в чині прапорщика і добивається призначення на військову службу в Уссурійський край, куди й прибуває наприкінці 1899 р.

 

З цього часу починається діяльність В. К. Арсеньєва по вивченню Уссурійського краю. Під час однієї з експедицій в 1902 р. у верхів’ях річки Лефу він зустрів гольда (нанайця) Дерсу Узала. Ця зустріч відіграла величезну роль у дальшій діяльності Володимира Клавдійовича.

 

Дерсу Узала був своєрідним слідопитом і першою людиною, яка розкрила перед В. К. Арсеньєвим таємниці Уссурійської тайги, розповідаючи про звички і повадки птахів і тварин, про звичаї, віру й побут орочів, гольдів, удехейців та інших народностей Далекого Сходу.

 

В результаті кількох експедицій в гірську область Сіхоте-Алінь В. К. Арсеньєв зібрав великий науковий матеріал про рельєф, геологію, гідрологію, тваринний та рослинний світ, а також про побут малих народностей, і один з перших дав найповніший природничо-історичний опис краю.

 

Зібравши наукові матеріали величезної цінності, В. К. Арсеньєв приділив багато уваги широкій популяризаторській діяльності. Ввійшовши до складу місцевих краєзнавчих організацій (Товариство вивчення Амурського краю, Приамурський відділ Російського Географічного товариства та ін.), В. К. Арсеньєв почав займатися музейною роботою і в 1910 — 1918 рр. був директором Хабаровського музею, де йому довелося заново розташувати всі наукові колекції і дати їм правильне пояснення.

 

 Супроводячи відвідувачів музею, Арсеньєв жваво розповідав про свої багаторічні мандрування по Уссурійському краю і повідомляв безліч таких деталей, які ніде не були опубліковані в пресі. Одночасно з цим він брав велику участь у читанні популярних лекцій серед найрізноманітніших верств населення (учні, вчителі, лікарі, військові і т. ін.). Жваві і яскраві лекції В. К. Арсеньєва були дуже змістовні й викликали у слухачів бажання включитися в ту чи іншу експедицію по вивченню Далекого Сходу.

 

Об’єднавши навколо себе великий гурток аматорів природи Далекого Сходу, В. К. Арсеньєв прагнув ще ширше розгорнути краєзнавчу роботу. В 1922 р. він бере діяльну участь у проведенні в м. Нікольську-Уссурійському (нині Ворошилов-Уссурійський) першого з’їзду по вивченню Уссурійського краю, а в 1926 р., будучи головою Бюро, організує велику конференцію по вивченню продуктивних сил Далекого Сходу. В усіх цих конференціях та інших численних нарадах В. К. Арсеньєв виступає не тільки як один з кращих доповідачів, а і як хороший організатор краєзнавчої роботи.

 

Цим діяльність В. К. Арсеньєва не обмежується, він майже щороку їздить у Москву і Ленінград, де в Російському Географічному товаристві, в університетах виступає з своїми доповідями та повідомленнями, залишаючи у слухачів яскраві враження про природу Далекого Сходу, його багатства і місцеве населення.

 

Тут у нього встановлюється найтісніший зв’язок з багатьма вченими, як? подають йому допомогу в науковому опрацюванні здобутих колекцій і підтримують усі його починання в поглибленому вивченні Уссурійського краю. Так, він зустрічається із славнозвісними географами П. П. Семьоновим-Тян-Шанським і Д М. Анучіним, почесним академіком Ю. М. Шокальським, відомим мандрівником П. К. Козловим, академіком В. Л. Комаровим і багатьма іншими.

 

До нього звертаються відомі дослідники-мандрівники — Г. М. Потанін, Фрітіоф Нансен і багато інших — з просьбою допомогти у збиранні наукових матеріалів з окремих питань.

 

Слідом за захопленим відзивом О. М. Горького до Володимира Клавдійовича звертається багато письменників і поетів за допомогою в розробці далекосхідної тематики в радянській літературі. Ряд письменників, наприклад М. М. Пришвін, розвивали в своїх художніх творах геми з життя людей і природи Далекого Сходу, які зустрічаються в творах В. К. Арсеньєва.

 

Під впливом великого інтересу слухачів до віддаленого кутка нашої батьківщини — Уссурійського краю, В. К. Арсеньєв приступив до написання популярних книг про природу і багатства Далекого Сходу. Так, у зимові вечори 1918 — 1920 рр. В. К. Арсеньєв, читаючи свої дорожні щоденники і пригадуючи своє мандрівне життя в далекосхідній тайзі, написав дві книги: «По Уссурійському краю» і «Дерсу Узала».

 

В К. Арсеньєв писав ці книги як експедиційні звіти і в передмові до них указав: «Ця праця, пропонована мною читачам, є популярний огляд подорожі, здійсненої мною в гірську область Сіхоте-Аліню в 1906 р. Вона містить у собі географічні описи пройдених маршрутів і дорожній щоденник».

 

Перші видання цих книг — 1921 і 1923 рр. у Владивостоку — не стали широко відомі: багатьом місцевим читачам вони здавалися спочатку звичайними книгами, що розповідають про природу Далекого Сходу.

 

Проте, завдяки письменникові М. М. Пришвіну, вони стали відомі О. М. Горькому, який, прочитавши їх, прислав Арсеньєву свій захоплений відзив, що став незабаром відомий радянським читачам.

 

Ось цей відзив О. М. Горького:

«...книгу Вашу я читав з великою насолодою. Не кажучи про її наукову цінність, — звичайно безперечну і велику, я був захоплений і зачарований її зображальною силою. Вам удалося об’єднати в собі Брема і Фенімора Купера, — це, повірте, не погана похвала. Гольд написаний Вами прекрасно, для мене він більш жива постать, ніж «Слідопит», більш художній. Щиро поздоровляю Вас... Подумайте, яке прекрасне читання для молоді, що повинна знати свою країну...»

 

Так був «відкритий» О. М. Горьким В. К. Арсеньєв як письменник. Між ними виникло дружнє листування, яке тривало до самої смерті Володимира Клавдійовича.

 

О. М. Горький стежив за роботою В. К. Арсеньєва і мав на нього великий вплив. В. К. Арсеньєв старанно опрацьовував свої щоденники, рукописи і багато друкував, знайомлячи радянську громадськість з новими і новими фактами з життя природи і місцевого населення Далекого Сходу.

 

Книги «По Уссурійському краю» і «Дерсу Узала» перевидавались багато разів за життя автора і особливо після його смерті.

 

З кожним новим виданням цих книг любов і потяг на радянський Далекий Схід весь час зростали, а ім’я їх автора — В. К. Арсеньєва стало надзвичайно популярним.

Наукове значення праць В. К. Арсеньєва дістало в свій час високу оцінку і визнання Академії наук, Російського Географічного товариства та інших наукових закладів, куди він подавав свої численні колекції і де не раз виступав з науковими доповідями і повідомленнями.

 

Роботи В. К. Арсеньєва відзначаються великими літературно-художніми якостями. Володіючи величезним талантом викладати матеріали своїх подорожей у популярній формі, В. К. Арсеньєв дав нам прекрасні художні зразки опису картин природи та її багатства.

 

В. К. Арсеньєв відбив і художньо описав образ провідника-тубільця гольда Дерсу Узала, свого супутника і вірного друга, і показав його високі моральні якості, що здобули у радянського читача загальну пошану і визнання.

 

Образ Дерсу Узала розкритий так яскраво і повно, що не випадково О. М. Горький поздоровив В. К. Арсеньєва, який зумів у своїх книгах втілити риси натураліста і письменника.

 

Книги В. К. Арсеньєва знаходили і знаходитимуть жвавий відгук у радянських читачів, які перечитують кожний раз яскраві сторінки про радянський Далекий Схід, його багатства й чудових людей. Ці книги з непослабною силою ваблять і кличуть на Далекий Схід щораз нових людей, які ідуть туди жити і працювати.

 

Книги «По Уссурійському краю» і «Дерсу Узала» написані були Ар-сеньєвим понад 25 років тому і за матеріалами, зібраними ним у 1902 — 1912 рр.

 

Радянський Далекий Схід за роки сталінських п’ятирічок невпізнанно перетворився. Там, де Арсеньєв ішов з торбинкою за плечима через хащі, прорубуючи засіки і розбираючи заломи на гірських річках, пролягли залізничні й шосейні шляхи, виросли міста і селища з масою шкіл, клубів, бібліотек, лікарень. Білі плями географічної карти Примор’я зникли. Багатства надр І тайги поставлені на службу нашому народові.

 

Затуркані в минулому малі народності краю — орочі, удехейці, нанайці, долю яких В. К. Арсеньєв бажав бачити кращою, — завдяки проведенню ленінсько-сталінської національної політики дістали широку можливість творчого розвитку і задоволення своїх матеріальних і духовних потреб.

 

На багатьох гірських річках Далекого Сходу, де колись стояли поодинокі стійбища орочів, удехейців і нанайців, з’явилися промислові артілі-колгоспи, замість берестяних шатер споруджено світлі просторі будинки, школи, клуби, лікарні, проведено електрику, радіо, телефон.

 

У дні Великої Вітчизняної війни представники багатьох малих народностей Далекого Сходу хоробро бились на фронтах проти німецько-фашистських полчищ, дійшли до їхнього лігва — Берліна і з орденами та медалями на грудях повернулись у свої рідні місця. Деякі з них закінчили Ленінградський інститут народів Півночі, працюють у сільрадах, культурних і торгових закладах. З’явилися серед них і власні письменники, які розповідають про безпросвітне життя свого народу в минулому і щасливе — в наші дні.

 

Володимир Клавдійович Арсеньєв був географом-краєзнавцем, топографом, етнографом, археологом і істориком, ботаніком і мисливствознавцем, економістом і, нарешті, письменником-художником.

 

Не з усіма його працями в галузі етнографії ми можемо погодитись, вони подекуди застарілі, не точні, але науково-художні твори В. К. Арсеньєва є кращими зразками краєзнавчої географічної літератури.

 

Всією своєю діяльністю В. К. Арсеньєв прагнув допомогти освоєнню природних багатств, господарському і культурному розвиткові Далекого Сходу.

 

За царських часів йому чинили масу перешкод, гальмували і затримували виїзди в експедиції, і тільки в радянський період після Великої Жовтневої соціалістичної революції В. К. Арсеньєву вдалося повністю розгорнути свої обдаровання і провести винятково великі дослідження.

 

Вся діяльність В. К. Арсеньєва є яскравим прикладом самовідданого служіння батьківщині.

 

Володимир Клавдійович Арсеньєв рисами свого характеру дуже нагадував великих російських мандрівників. Багато що зближає його з Миколою Михайловичем Пржевальським: та сама сила і невтомність, мужність і енергія, скромність і гаряча любов до своєї справи. Багато то зближає його і з іншим великим російським мандрівником — Миколою Миколайовичем Міклухою-Маклаєм: любов до того населення, з яким він зустрічався під час своїх подорожей, здатність зближатися з ним, ставати рідним для нього. З обома цими великими російськими географами його поєднує патріотизм, палка любов до батьківщини, прагнення прославити її своїми працями.

 

Про Володимира Клавдійовича можна сказати тими самими словами, якими Антон Павлович Чехов сказав про Миколу Михайловича Пржевальського, що Володимир Клавдійович своєю мужністю, здатністю перемагати всі і всілякі перешкоди, любов’ю до експедиційної роботи, скромністю і простотою також може становити приклад для нашої молоді.

 

В. К. Арсеньєва разом з тим відрізняє від М. М. Пржевальського, М. М. Міклухи-Маклая і багатьох інших російських мандрівників те, що він досліджував не далекі території, розташовані за межами нашої батьківщини, не наїздив час від часу на Далекий Схід, а постійно вивчав свій рідний край, де прожив десятиліття. Отже, В. К. Арсеньєв є прикладом не тільки мандрівника, а і краєзнавця, який усі свої сили віддає вивченню рідного краю.

 

Н. Є. Кабанов

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...