Українська література кінця 19 початку 20 ст.

Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.

Джерелом оновлення і змісту, і форми стала народна поезія. Записи народних пісень, уміщені у збірниках М. Цертелєва, М. Максимовича, І. Срезневського, продемонстрували високі художні можливості народнопоетичного слова. На основі живого народнорозмовного джерела постала літературна мова першозразок якої подав І. Котляревський у своїй «Енеїді». Основні творчі методи літератури цього періоду - це просвітительський реалізм і романтизм; основні жанри -бурлескно-травестійна поема, байка, балада, соціально-побутова п’єса, сентиментальна повість.

 Основні представники - І. Котляревський, Г. Квітка-Основ’яненко П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка та ін. Григорію Квітці-Основ’яненку належить слава основоположника художньої прози в новій українській літературі, одного із засновників жанру соціально-побутової комедії. Прозові твори Квітки склали дві збірки «Малоросійських повістей» (1834, 1836-1837), до яких увійшли най-відоміші повісті «Конотопська відьма», Маруся». Славу драматурга принесли п'єси «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик». Як письменник Петро Гулак-Артемовський уславився байками та романтичними баладами, започаткувавши в новій українській літературі відповідні жанри. Так, хрестоматійною є його байка-казка «Пан та собака» (1818). Гулак-Арте-мовський був також майстром літературного перекладу.

 Євген Гребінка писав романи та повісті російською мовою, більшість яких спіткало забуття. Справжню літературну славу здобув кількісно невеликим українськомовним доробком - байками. Кілька десятків цих творів були настільки оригінальними й мовно вишуканими, що стали окрасою класичної української літератури.

У 40-60-х роках 19 ст. тематика літе-ратурних творів пов’язана з найгострішою суспільно-політичною проблемою тих років - кріпацтвом і пошуком шляхів бо-ротьби з ним. Розширюється і поновлю-ється ідейно-художня і жанрова палітра літератури. Утверджується принцип художньої правди як вірності самому життю, його фактам і типовим образам; видозмінюється художній погляд на світ і спосіб його зображення - основним творчим методом став реалізм, який у творчості Т. Шевченка набув гостро-викривального спрямування. Не втрачає позицій і романтизм. Провідними жанрами цього періоду були поетичні (Т. Шевченко, П. Куліш, Ю. Федькович) та прозові (П. Куліш, Марко Вовчок). Центральною постаттю в літературному процесі того часу є Т. Шевченко.

Після смерті Великого Кобзаря найяскравішою постаттю в літературі став Пантелеймон Куліш. Поет і прозаїк, історик та літературознавець, журналіст і громадський діяч, він увійшов в історію культури як невтомний працівник, подвижник, який намагався збагатити українську літературу новими жанрами, наблизити до здобутків європейської культури. У зв’язку з цим непроминальне значення мали його переклади українською мовою Біблії, творів Шекспіра, Байрона, Гете.

У 70-90-х роках українське письменство зосереджується на соціальних і психологічних проблемах. Чи не найбільшої слави з-поміж тогочасних українських письменників зажив Іван Нечуй-Левиць-кий. У творах «Бурлачка», «Микола Дже-ря», «Кайдашева сім’я» та ін. він змальовував життя й побут різних верств українського суспільства. Одним з перших в українській прозі І. Нечуй-Левицький розповів про життя української інтелігенції («Причепа», «Хмари», «Над Чорним морем»), торкаючись проблеми її зросійщення, ставлення до селянства тощо. Нечуй-Левицький утвердив в українській літературі жанр соціальної повісті й соціального роману. Визначне місце в українському літературному процесі посідав Панас Мирний - автор багатьох соціально-психологічних романів і повістей. Своєрідним літописом українського села є його роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні», головний герой якого - бунтар-протестант - гине в боротьбі з машиною соціальної несправедливості.

На межі 19-20 ст. в українській літературі утверджуються нові мистецькі принципи - нова естетика, нові прийоми, що свідчило про модерністський переворот. Ознаками нової естетики були естетизм («мистецтво для мистецтва»), інтелектуалізм, європеїзм, глибокий психологізм, інтерес до внутрішнього життя й світогляду людини. Виникнення модернізму як течії стало ознакою зрілості, самодостатності української літератури.

Важливою рисою літературного модерну в Україні було створення жіночої мистецької традиції. Наприкінці 19 ст. у царині літератури працювала плеяда українських авторок, найяскравішими з-поміж яких були Леся Українка та Ольга Кобилянська. Леся Українка - творчий псевдонім Лариси Петрівни Косач. Світове визнання Леся Українка здобула як драматург-новатор. Для її драм і драматичних поем «Одержима», «Вавилонський полон», «Кассандра». «Руфін і Прісцілла», «Оргія», «Кам’яний господар» характерне використання образів світової міфології, історії та культури, глибокий інтелектуалізм, утвердження ідеї незламності людського духу. Творчою вершиною поетеси стала драма-феєрія «Лісова пісня». Леся Українка відома як перекладач світової класики - Байрона, Данте, Шекспіра.

Західноукраїнська письменниця Ольга Кобилянська в новелах «Природа», «Меланхолійний вальс», «Некультурна» тонко відтворила злам у суспільній свідомості, пов’язаний зі зміною становища жінки, її новими соціальними ролями. Героїні О. Кобилянської - «аристократки духу», які прагнуть досягнути ідеалу надлюдини, не звер--таючи уваги на суспільні стереотипи.

 

Лідерами українського модернізму справедливо вважають Михайла Коцюбинського та Василя Стефаника. Імпресіоністський характер властивий творам М. Коцюбинського «Іntermezzo», «Сміх», Цвіт яблуні», «Хвала життю». У повісті Fata morgana» органічно поєднувалися риси реалістичного та імпресіоністського зображення соціальної дійсності. Імпресіонізм М. Коцюбинського виявлявся у поєднанні краси людини і природи, про що свідчить його поетична повість «Тіні забутих предків», написана на етнографічно-фольклорному матеріалі Гуцульщини.

Слави неперевершеного майстра со-ціально-психологічної новели зажив західноукраїнський письменник В. Стефаник. Для новел В. Стефаника характерна неповторність стилю, своєрідність оповідної манери. Автор начебто жодним словом не виявляє свого ставлення до зображуваних ним подій, але розповідає про речі, що не можуть лишати байдужими. У новелах «Новина», «Виводили з села», «Синя книжечка», «У корчмі», «Катруся», «Кленові листки», «Стратився», «Бесараби» він змальовує злиденне життя простих селян - страшне через безвихідь. Однією з тем творчості В. Стефаника була вимушена еміграція галицьких українців до Канади і США.

Під впливом піднесення національно-визвольного руху на початку 20 ст. помітно різноманітнилася тематика української літератури. Письменники все гостріше висловлювали своє ставлення до соціальних проблем. Вони не обмежувалися лише описом життя людей, а й відображали боротьбу мас із самодержавним ладом, викривали його нездатність керувати країною.

Прикладом реалістичного підходу в зображенні тогочасного життя українського суспільства була творчість Володимира Винниченка. Громадськості запам’яталися його твори «Краса і сила», «Голота», «Талісман», написані напередодні та під час революції 1905-1907 рр., у яких він яскраво й психологічно точно змалював мешканців провінційних містечок, робітників сільського господарства, підприємців, жахи солдатчини та царських в’язниць. В. Винни-ченко майстерно відтворив гірке життя бідняків, процес пролетаризації українського села, залишивши нащадкам чимало образ-ків українського соціального «дна», як, приміром, у творах «Контрасти», «Хто ворог», «Голота» та ін. З-поміж його героїв - інтелігенти, революціонери, романтики й циніки... Широкий розголос, зокрема, мали його «Записки кирпатого Мефістофеля», у яких цинік, щоби бути чесним перед собою, ладен вчинити будь-який злочин за умови, що він відповідатиме його почуттям, переконанням та волі.

На початку 20 ст. в українську літературу ввійшов поет-лірик Олександр Олесь (Кандиба), який був щиро перейнятий демократичними ідеалами. Заживши слави короля української лірики, він створив чимало віршів громадянського звучання, у яких революційні гасла поєднав із людськими почуттями і клопотами буднів.

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...