Музей Володимира Гнатюка

Неподалік містечка Мона-стириськів, у мальовничому куточку Тернопільщини розкину-лолось незвичайної краси село. І назва у нього неабияка. Велеснів...

 

 Прислухайтесь добре до цього слова і, далебі, зачуєте відгомін віків: адже для наших пращурів Велес був богом — покровителем скотарства і торгівлі. А коли завітаєте сюди, то кожен покаже вам городище предків, що на стрімкій горі в густому Заліському лісі. Історія цього села — це історія землі Тернопільської, що віками мандрувала тяжкими стежками боротьби за волю. За плечима краю — незапам’ятне минуле, що сягає вглиб набагато далі, аніж городища, які дійшли до днів наших.

 

Село Велеснів відоме тим, що виколисало вкраїнського вченого із світовим іменем академіка Академії наук УРСР Володимира Михайловича Гнатюка. Колись хлоп’ям босоногим покинув він рідне село, тепер повертається до нього доброю пам’яттю людей... Шість кімнат, заповнених сонцем по вінця. Таким є музей В. Гнатюка, збудований місцевим колгоспом «30-річчя Жовтня». А поруч зведено стіни Будинку культури, нової восьмирічної школи. На наших очах виріс двоповерховий житловий будинок для спеціалістів-хлїборобів. Чи насмілювались колись мріяти про таке велеснівці?!

 

Вельми красномовним є такий випадок. Для експозиції музею треба було зробити малюнок старої хати — сучасниці Гнатюкового дитинства. Та знайти хату під солом’яною стріхою було не так легко. Нарешті надибали. І то пощастило, бо за кілька днів господар переселився до нового будинку, а стару хату розвалив.

 

Створенню музею передувала копітка праця, роздуми, радощі і невдачі тих, хто по зернині збирав розкидану в багатьох країнах Гиатюкіану. Тисяча експонатів! Навіть не віриться, що почалося з однієї чи двох фотографій. Тоді, у 1961 році, Гнатюкові земляки і не помишляли про великий музей. Дійсність у стократ перевершила сподівання, бо мріяли щонайбільше про меморіальний куток чи виставку в сільській бібліотеці. Минав час... Експонатів зібралося стільки, що зайшла мова про створення музею. Назустріч побажанням земляків видатного фольклориста пішли партійні організації й громадські установи області. І в оновленому Велесневі був закладений ще один фундамент.

 

Турботи про створення музейної експозиції взяв на себе Тернопільский краєзнавчий музей. Збір та опрацювання матеріалів було поставлено на науковий грунт. З різних міст нашої країни і з-за рубежу надходили фотографії, фотокопії документів, книги та статті, в яких висвітлюється життя і діяльність В. Гнатюка. Співпрацював з організаторами музею автор першої монографії про Гнатюка киянин Михайло Яценко. Не одну бандероль з цікавими матеріалами про взаємини В. Гнатюка і М. Коцюбинського надіслала дочка Михайла Коцюбинського Ірина Михайлівна. Багато цінних порад і вказівок дав Гнатюків приятель 94-річний чеський україніст Франтішек Главачек.

 

Львівська наукова бібліотека АН УРСР надіслала для музею п’ятдесят прижиттєвих видань праць Володимира Михайловича, велику кількість фотокопій. Оригінальні документи, фотографії та особисті речі вченого передали його родичі зі Львова — померлий у 1968 році вчитель-пенсіонер Іван Боднар, відомий художник Григорій Смольський — та дочка Гнатюка Олександра Володимирівна, яка здавна живе у Франції. Велеснівські селяни та інтелігенти зібрали гарні матеріали про розквіт соціалістичного Велесиева. Декорували музей досвідчені київські художники Юрій Кисличенко та Ірина Левитська.

 

31 травня 1969 року відбулося велелюдне відкриття музею. В урочинах взяли участь сотні земляків Гнатюка, гості з різних кінців України. З хвилюючими словами про вченого-патріота, про велике свято української культури — відкриття музею — виступили філолог М. Яценко, письменниця А. Турчинська, композитор М. Колесса, поет Р. Лубківський, етнограф Ю. Гошко. В програмі концерту були пісні і казки, записані В. Гнатюком у навколишній місцевості. Не минуло й року, як за успіхи в роботі музеєві було присвоєно звання «Народний музей», а згодом він став одним із переможців Всесоюзного огляду-конкурсу музеїв, присвяченого 100-річчю від дня народження В. І. Леніна.

 

Серед численних записів у книжці вражень є слова Гнатюкових земляків — учнів Доброводівської школи: «Горді тим, що наша наддністрянська земля дала світові такого чудового вченого...» Своїх гостей музей зустрічає квітами... А над ними красується металевий барельєф В. Гнатюка — твір талановитого львівського скульптора Богдана Романця — з викарбуваними словами І. Франка: «...В. Гнатюк, феноменально щасливий збирач усякого етнографічного матеріалу, якому з наших давніших збирачів, мабуть, не дорівняв ні один». Цими лаконічними словами великий Каменяр звертає увагу на найголовнішу царину діяльності В. Гнатюка. Мовознавець, публіцист, літературознавець, перекладач, славіст, Володимир Гнатюк у першу чергу був фольклористом і етнографом.

 

На західноукраїнських землях етнографічно-фольклористичні дослідження почалися в першій чверті XIX ст. І тут згадаємо в першу чергу Зоріана Доленгу-Ходаковського. Багато зробили для вивчення вкраїнської пісні польські збирачі Вацлав Залєський та Жегота Паулі. Систематичні етнографічно-фольклористичні студії зв’язані з початком національного відродження на Західній Україні, яке заявило про себе «Руською трійцею». Діячі «Трійці» Маркіяи Шашкевич, Яків Головацький та Іван Вагилевич організували у 1832 році спеціальні подорожі для запису народної творчості. А в своєму альманасі «Русалка Дністровая» помістили 52 пісні.

 

У 1878 році Яків Головацький видав капітальну збірку «Народные песни Галицкой и Угорской Руси». Проте в той час записи велися не в науковому плані, відзначалися дилетантизмом та етнографічним романтизмом. Тільки поява таких дослідників у галузі науки про народну творчість, як І. Франко, М. Павлик, М. Зубрицький та інші, які в своїй праці спиралися на досягнення М. Драгоманова та інших східноукраїнських учених, змінила становище. Фольклористика стає твердо на науковий грунт.

 

Серед таких обставин на її ниві з’являється нова могутня постать — Володимир Гнатюк. Характеризуючи стан етнографії в Галичині у 90-х роках XIX ст., І. Франко відзначав: «Виробляються збирачі нового типу, такі як Іван Колесса, Осип Роздольський, Володимир Гнатюк, Володимир Шухевич...»

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...