Скляне виробництво в Радянській Україні

Скляне виробництво України за роки Радянської влади перетворилось у високомеханізовану самостійну галузь народного господарства. Нині по виробництву і споживанню скла республіка займає одне з перших місць у СРСР. 48 заводів, що розташовані на її території, виготовляють 35 процентів всієї скляної продукції Союзу.

 

Основні центри української скляної промисловості зосереджені в районі Донбасу, в Київській та Житомирській областях. Після возз’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною республіка отримала третій район виробництва скла на Львівщині.

 

В перші роки існування Радянської влади на Україні випуск продукції підприємствами скляної промисловості обмежувався віконним та ламповим склом, а також деякими порожнистими виробами з неочищеного зеленкуватого скла. Господарський та сортовий посуд виготовляли в дуже малій кількості, причому ручним способом, тобто видуванням і пресуванням на ручних пресах. Однак уже в 20-ті роки здійснюється корінна реконструкція ряду заводів побутового скла, розширюється обсяг виробництва. В 1927 р. був реконструйований Романівський склозавод у Житомирській області, а в 1928 р. — Київський (з 1934 р. Київський склотермосний завод), який за своєю виробничою потужністю займав у той час третє місце на Україні. Проте художня якість продукції була низькою. Нові зразки виготовлялися звичайно самими майстрами-склодувами. Той обмежений асортимент виробів, які випускали заводи, декорувався дуже примітивно. Поверхню виробу лише трохи дряпали, імітуючи алмазну грань або гравіровку.

 

У 1928 р. на Донбасі став до ладу Костян-тинівський завод художнього скла, який був тоді найбільшим у Європі. В 1935 р. були пущені нові механізовані заводи у Лисичанську і Артемівську. Поступово зростали темпи та технічний рівень виробництва, що дозволило розширити способи художньої обробки скла. Освоювали такі декоративні прийоми, як кольоровий наклад, венеціанська нитка, кракле, алмазна грань тощо. Продукція, як і раніше, випускалася без участі художників, що призвело до розквіту еклектики.

 

В 30-х роках українське скло знайшло застосування ов архітектурі та декоративно-прикладному мистецтві країни. До 20-ї річниці Великого Жовтня Костянтинівський завод виготовив рубінові зірки, які було встановлено на шпилях Кремлівських веж. Для того часу це було видатним досягненням інженерної думки. Рубіновий колір скла був одержаний з допомогою селена.

 

Другою визначною спорудою 30-х років був знаменитий кришталевий фонтан для Радянського павільйону на міжнародній виставці 1939 р. в Нью-Йорку, виготовлений на заводі «Червоний гігант» (колишньому Бах-метьєвському) та Костянтинівському заводі «Автоскло». Автори фонтану — І. М. Чуйков та Ф. С. Ентеліс. Ця унікальна споруда нечуваних розмірів (висота досягала 4,25 метра) була першим художнім твором радянського монументального склярства. Фонтан поєднував в собі всі освоєні на той час способи декорування скла.

 

Створення в столиці Радянського Союзу наприкінці 30-х років нових громадських споруд (павільйони Всесоюзної сільськогосподарської виставки, метро), а також будівництво Будинків культури, палаців спорту, театрів, магазинів та інших громадських приміщень, які вимагали синтезу мистецтв, покликали до життя нові види декоративного художнього скла. Освоюється архітектурно-художнє, оздоблювальне скло — накладне, кольорове, узорчате, скляна смальта, скло «Мороз», архітектурно-художні блоки тощо. Починає відроджуватися також вітраж, який довгий час був монополією культових споруд.

 

У 1940 р. радянський уряд прийняв спеціальну постанову про розвиток в нашій країні художнього склярства. При Ленінградській дзеркальній фабриці відкрився експериментальний цех і лабораторія для проведення науково-дослідних робіт у галузі художнього скла та створення нових зразків художньо-декоративних виробів для склозаводів СРСР. Керувала роботами видатний радянський скульптор В. І. Мухіна.

 

Спираючись на традиції українських кустарних скломайстерень XVI — XVII ст. та підмосковних заводів XVIII ст., використовуючи властивості матеріалу, ленінградські художники і майстри створили чимало досконалих виробів. їх досягнення позитивно вплинули на розвиток художнього скла України.

 

Розквіт українського художнього склярства почався після закінчення Великої Вітчизняної війни. Наприкінці 40-х років було досягнуто перших значних успіхів у створенні вітражів. Вони мали живописно-тональний характер, як у станковому живопису. Найкращим є тематичний вітраж «Переяславська рада» над головним входом павільйону «Українська РСР» на Виставці досягнень народного господарства СРСР (автори Г. В. Юонь, В. В. Давидов, С. А. Кириченко). У вітражі була використана традиційна техніка свинцевої пайки.

 

В цей же період за ескізами і картоном київського художника А. В. Мизіна для Будинку культури будівельників Каховської ГЕС виготовляється багатофігурний вітраж «Дружба народів», також з використанням свинцевої пайки. В техніці піскоструменевої обробки вирішено вітраж орнаментального характеру для кесонного склепіння вхідної арки літнього театру в Новій Каховці.

 

В середині 50-х років художня обробка скловиробів значно розширюється. Широке застосування одержують такі техніки, як гранування, хімічне травлення, золочення, розпис прозорими фарбами, деколь. Освоюється новий вид декору прозорими різноколірними люстрами. Розпочався випуск сульфідо-цинкового скла.

 

Для художнього оформлення як масових, так і унікальних порожнистих виробів із скла до середини 50-х років використовувалися два основних види декорування — гранування і глибоке травлення виробів з накладного скла, так звана техніка Гале. Завдяки своєрідній трактовці народних мотивів художній посуд Київського склотермосного заводу, виготовлений у техніці Гале, своїм орнаментально-декоративним звучанням близький до українського розписного скла XVI — XVII ст. («черкаського»). Це особливо відчувається у ряді виробів випускниці школи народного розпису в с. Петриківці Дніпропетровської області М. Максятенко.

 

Техніка глибокого травлення за своїм характером є складним трудомістким процесом. Використовувалася вона в основному на унікальних виробах, що випускалися спеціально для виставок або до ювілейних дат. Так, на Київському заводі було виготовлено серію ваз з зображеннями на теми класичної літератури, а також присвячених дружбі народів, боротьбі за мир, героїці соціалістичної праці. В 1955 р. на Стрийському склозаводі Львівської області були зроблені три великі монументальні вази висотою близько одного метра (художниця С. Алфєєва) до 100-річчя з дня народження Івана Франка, 40-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції та 40-річчя повстання робітників у Бориславі. Пам’ятні унікальні вази випускає Львівський склозавод № 1. Одна із них присвячена 700-річчю Львова (автор Є. Мері), інша — 40-річчю Радянської влади на Україні (художник В. Ф. Руденко).

 

Слід зазначити, що в післявоєнне десятиріччя в художньому оформленні скла переважали прикрашувальницькі тенденції. Перевага віддавалась унікальним виробам парадного характеру, а робота над речами масового виробництва нехтувалася.

 

Характерною ознакою стає гонитва за зовнішньою розкішшю та показною пишністю, вульгаризувався принцип ідейності мистецтва. Перелом настав у 1956 р. після історичних рішень XX з’їзду КПРС. Починаючи з другої половини 50-х років, на всіх провідних українських заводах у штат вводяться посади художників, що відіграло величезну роль у справі поліпшення художньої якості скляної продукції. За короткий термін було докорінно обновлено та розширено асортимент виробів.

 

Підприємства почали брати активну участь у міжнародних виставках та торгових ярмарках, виготовляти продукцію на експорт.

 

Вперше в післявоєнний період українське радянське художнє скло було представлено за кордоном на виставці в Тегерані (1952 р.) виробами Київського склотермосного заводу. Зокрема демонструвався бокал, оформлений у стилі народного мистецтва. В 1953 р. на ярмарки у Лейпцігу і Відні було надіслано рубінову вазу-бот алмазного гранованого скла з травленими в двох овалах сценами з «Фауста» В. Гете, великий кришталевий келих з портретом Клари Цеткін. Київський склотер-мосний завод і далі продовжує щорічно виступати на багатьох міжнародних виставках.

 

В кінці 50-х років провідним художнім осередком українського радянського скляр-ства поряд з Києвом стає Львів. За післявоєнні роки з напівкустарних майстерень, асортимент яких обмежувався виробами з простого білого скла, скляні заводи західних областей України перетворилися в потужні соціалістичні підприємства всесоюзного значення, що випускають високохудожнє побутове скло, парфумерну тару та інше.

 

На початку 60-х років скляні заводи Львівщини об’єдналися в фірму «Райдуга». Завдяки створенню художніх груп значно поліпшилась якість продукції. Фірма демонструє свої вироби на міжнародних оглядах, отримуючи перші медалі та дипломи. Продукція Стрийського, Ходовицького та Львівського склозаводів експортується за межі Радянського Союзу, зокрема в Англію.

 

Митці Києва і Львова успішно працюють над створенням скловиробів сучасних лаконічних форм, вміло використовуючи багату спадщину народного посуду. Від національних традицій у роботах українських художників йде яскрава декоративність, простота і викінченість форм, ясність та урівноваженість композиції. Для виробів Київського заводу художнього скла характерні чисті, яскраві тони, м’яко побудовані форми. Не властива народному склу алмазна грань застосовується з великим тактом.

 

 Художники намагаються використати декоративні можливості самого матеріалу.

 

Прагнучи повніше задовольнити потреби сучасного побуту, художники створюють комплекти певного призначення: набори для компоту, ягід, варення, морозива, молока, квасу тощо. Оригінальним і набір для морозива А. Зельдич. Блюдця простої форми та вазки, декоровані глухими кольоровими дротами, утворюють м’який клітчастий узор, який художниця влучно поєднує з фактурою морозива.

 

Цікавими є пошуки І. Заріцького, який створює предмети стриманих, лаконічних форм, виконаних у вишуканих півтонах. Таким є його прибор для салату з прозорого підчорненого скла кольору розмитої туші. Виходячи з народних прийомів, художник іноді використовує кольорові склодроти, наприклад у наборі для квасу. Успіхом митця є набір для лікеру «Запорожець». Хвацький запорожець з підкрученим вусом запрошує кожного помірятися силою і підняти чарочки-відерця. Декоративний прийом, що йде від українського народного «потішного» скла, творчо переосмислений художником. Народні традиції в «Запорожці» виявилися також в органічному поєднанні його функціонального характеру з образно скульптурним розв’язанням форми.

 

Виробам П. Аверкова властива певна тенденція до класичної побудови об’ємів і традиційної пропорціональності. Виразність пластики досягається скульптурним збагаченням форми і будується на контрастах об’ємів, що зберігають статичну рівновагу. Розміщення рисунка на поверхні посуду, як правило, симетричне. Таким є, наприклад, келих, присвячений 150-річчю Т. Г. Шевченка, виконаний з прозорого кришталю (1963 р.) та «Декоративна ваза» (1959 р.).

 

Колектив Київського заводу художнього скла успішно працює також у галузі гутних виробів з різноколірного скла («Декоративне блюдо» та ваза «Маки» Л. Митяєвої, «Декоративна ваза» і набір для вина «Червоні і сині смуги» П. Аверкова).

 

Інший характер мають вироби Львівської склофірми «Райдуга». її продукції властива більша витонченість та вишуканість форми, яка будується не на контрастах об’ємів, а на зіставленні відшліфованих поверхонь прозорого скла в поєднанні з кольоровими площинами накладного або півтонового скла. Виразність форми досягається напругою лінійних ритмів. Форма посуду витягується і скеровується в висоту. Улюбленим прийомом у І декоруванні скловиробів є холодна обробка — шліфування великих площин та вишуканий добре поєднаний з формою легкий узор алмазного гранування.

 

Завдяки ініціативі головного інженера А. В. Іванова підприємство освоїло масовий випуск художнього скла, забарвленого окислами рідкоземельних металів — церієвого, неодимового, уранового і т. п., а також сульфід-цинкового скла, колір якого за бажанням автора може мати різну інтенсивність на всіх предметах одного і того ж комплекту. Завдяки глибокому всебічному вивченню фізичних та декоративних якостей матеріалу групі художників фірми «Райдуга» за відносно короткий час вдалося докорінно змінити обличчя масової «прейскурантної» продукції, що випускалася тут раніше.

 

Ряд цікавих творів створила художниця Е. Мері. Назвемо хоча б набори для води «Весняний», «Конфетті», набір для варення «Яблучко». Мотиви декору в них органічно поєднані з формою предмета, підкреслюють його архітектоніку. В 1959 р. разом з Р. Шахом Е. Мері виготовила набір для води «Берізка», поетичний образ якої вдалося створити за допомогою горизонтальних нарізів по накладному шару глухого білого скла.

 

Фірма організувала серійний випуск виробів з гутного скла — туалетні прибори, вазочки, вази для варення тощо. На відміну від насичених забарвлень київських тонкостінних гутних виробів їм властиві м’які півтонові забарвлення скломаси і дещо експресивне вирішення форми.

 

В останні роки у Львові розвивається ще один вид художнього склярства — дрібна пластика. Скульптура із скляних дротів є відносно новим видом творчості. Цю своєрідну техніку, яка була освоєна вперше ленінградським скульптором Л. Н. Сморгоном, досконало опанував В. Гінзбург.

 

Розпікаючи в полум’ї газового пальника скляні палички і користуючись при цьому найпростішими інструментами: пінцетами, ножицями, щипцями, він створив узагальнені мініатюрні статуетки, сповнені живого м’якого гумору. На Львівській склофірмі відкрито спеціальний цех, який випустив чимало цікавих статуеток.

 

З 1965 р. налагоджено випуск художніх виробів із склодроту і в цеху гутного скла при Львівській кераміко-скульптурній фабриці.

 

Крім державної скляної промисловості на Україні продовжує розвиватися гутне скляр-ство, яке має багаті традиції в Житомирській, Київській та Львівській областях. Майстри Мар’янівки, Биківки та Бронівської Гути на Житомирщині, Кодри та Пісківки на Київщині, Миколаєва та Самбора на Львівщині виготовляють господарський і тарний посуд та деякі декоративні вироби в традиційних гутних прийомах.

 

Далеко за межами України відомі вироби талановитого львівського майстра-гутника П. Семененка. Його твори неодноразово демонструвалися на обласних, республіканських та всесоюзних виставках, де викликали загальний інтерес і схвалення. Для творчості П. Семененка характерне майстерне володіння ліпкою форми та м’який ніжний колорит.

 

Творчості братів Осецьких, які походять з с. Ісакієвки Володарського району Житомирської області, властива віртуозність у видуванні гротескних пляшок-ведмедиків, забарвлених різноколірними вкрапленнями кусочків кольорового скла, що надає виробу веселого і життєрадісного колориту. В цій стародавній традиційній техніці українського склярства і досі випускають вироби фабрики в Миколаєві та Самборі Львівської області.

 

Видатним представником сучасного українського гутництва є заслужений майстер УРСР М. А. Павловський, який нині працює на Львівській керамікоскульптурній фабриці. Крім декоративних порожнистих виробів митець створив велику кількість сувенірних анімалістичних скульптурок. Йому властиве вміле використання прийомів українських гутників, глибоке розуміння і тонке почуття декоративних властивостей матеріалу. Твори Павловського демонструвалися на багатьох вітчизняних і зарубіжних виставках, експонуються в ряді музеїв країни.

 

60-ті роки — період великих досягнень у виробництві художнього скла на Україні. Вони характеризуються широким впроваджуванням нових художніх форм і способів оздоблення масової продукції.

 

К. О. Малишко 1969 р.

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...