Килимарство в Україні XIX — початку XX ст.. Частина перша.

В першій половині XIX ст. килимарство набував дальшого розвитку. В поміщицьких маєтках засновуються нові килимарські майстерні та фабрики. Особливо багато їх було на Лівобережжі. Зростає килимарський промисел у містах. У середині XIX ст. у Харкові щороку вироблялось до 25 тис. килимів і тканих вовняних узорних попон.

 

Славилися килимами давні осередки на родного килимарства Лівобережжя, Наддніпрянщини, Східного і Західного Поділля і Волині. Воно поширюється далі на захід України, включаючи Прикарпаття і Буковину, а також південь України, на пізніше заселені простори Катеринославщини, Херсонщини, Одещини. Килими виготовлялися не лише для власного користування, але й на продаж. Ними селяни нерідко відбували панщину.

 

З другої половини XIX ст. спостерігається помітний занепад килимарства. Так, у Харкові в 1879 р. залишилося лише 75 коцарок, які виготовляли 4 тис. килимів на рік, тобто виробництво їх за неповних 30 років скоротилося більш як в шість разів. А в 1902 р. дослідник В. А. Бабенко відшукав у Харкові лише одну коцарку. Це було зв’язане з розвитком капіталістичних відносин у промисловості, з ліквідацією більшості майстерень, які раніше трималися на даровій кріпацькій праці. Не зайве згадати, іцо з інтенсифікацією хліборобства в другій половині XIX ст. значно зменшуються пасовиська, а значить і відгодівля овець.

 

На розвитку народних художніх промислів, в тому числі і на килимарстві, особливо негативно позначилася діяльність скупників та лихварів, які за безцінь скуповували вироби народних майстрів, доводячи їх до крайнього зубожіння. «Із ткача не буде багача, з швачки — багачки», — говориться в народній поговірці. Місце килимів в селянському побуті все частіше почали займати звичайні конопляні рядна й верети.

 

Наприкінці XIX — початку XX ст. для збереження килимарського промислу вживаються деякі заходи з боку земств та окремих заможних любителів-меценатів. Полтавське земство, наприклад, відкрило учбові майстерні, забезпечувало збут готової продукції, збирало колекції кращих старих килимів. У 1905 р. організував ткацьку учбову кустарну майстерню В. І. Ханенко в с. Оленівці Васильківського повіту на Київщині, де майстри спочатку проходили підготовку в дворічній школі. На Тернопільщині в с. Вікні у 1886 р. заснував килимарську школу й майстерню В. Федорович, в якій намагався культивувати місцевий геометричний та рослинний орнамент.

 

Звичайно, ці заходи не робили суттєвого впливу на відродження килимарського промислу, бо і земства, і багаті меценати більше дбали про одержання прибутку, ніж про піднесення народного мистецтва.

 

І все ж посилення уваги з боку окремих діячів прогресивної інтелігенції до народного мистецтва мало певне значення для розвитку килимарства і підвищення його художньої якості.

 

На початок XX ст. килимарство найкраще збереглося на Лівобережжі, зокрема в Миргородському, Зіньківському, Роменському, Полтавському і частково Прилуцькому повітах Полтавської губернії. На Київщині, за даними земського обслідування 1912 р., килими виробляли в Таращанському і Липовецькому повітах.

 

Заходами художниці О. І. Прибильської у 1913 р. була організована кустарна майстерня, що виготовляла килими в с. Скопцях Київської області, де зростали відомі народні митці Ганна Собачко і Наталі я Вовк.

 

На півдні України килимарство розвивалося в Новомосковському повіті на Катерино-славщині, в Херсонській губернії, а також в поселеннях молдаван та болгарів. Порівняно добре зберігся цей вид декоративного мистецтва на Поділлі, зокрема в Балтському і Ямпільському повітах, а також на Тернопільщині — в Збаражі, Заложцях, Товстому і Вікні.

 

Разом з тим наприкінці XIX — початку XX ст. під безпосереднім впливом західно-подільського промислу виникають нові осередки килимарства у деяких пунктах Галичини. У 1890 р. в Глинянах на Львівщині килими починає виготовляти так зване ткацьке товариство, організоване у 1886 р. Згодом, у 1894 р., для підготовки майстрів товариство відкриває ткацьку школу, яка у 20-х роках XX ст. була перетворена в килимарську фабрику.

 

На початку XX ст. було засновано кілька килимових майстерень на околицях Косова, в Тернополі, Чорткові, Збаражі, Жидачеві, Львові, які проіснували недовго.

 

Про розвиток килимарства в XIX ст. на Закарпатті документальні відомості відсутні. Проте з розповідей літніх майстрів можна зробити висновок, що наприкінці XIX ст. в деяких місцевостях, здебільшого гірських, килими уже виробляли. У 1905 р. на базі об’єднання ткачів-кустарів було створено килимарську майстерню в с. Ганичах Тячів-ського повіту. Згодом така майстерня була відкрита в с. Арданово Іршавського повіту.

 

Як свідчать збережені до нашого часу зразки з першої половини XIX ст., Буковина вже тоді мала добре розвинене килимарство. В 20-х роках у м. Атаках була заснована килимарська школа.

 

Отже, у XIX — на початку XX ст. килимарський промисел був поширений майже на всій Україні.

 

Килим XIX — початку XX ст. не вніс істотних змін у ті риси, які сформувалися в ньому раніше. В технічному відношенні, за якістю матеріалу, вживаного для основи, утка, барвників, за добротністю виконання він дещо поступається перед зразками попереднього століття. Все частіше для основи замість міцних пружніх льняних чи конопляних ниток стали вживати бавовняні нитки, м’які і рихлі. Менше уваги приділяється підготовці вовняної пряжі, яка в значній мірі втрачає свою тонкість, м’якість і еластичність. З другої половини XIX ст. природні рослинні барвники поступово витісняються синтетичними, аніліновими фарбами, які характеризуються нестійкістю кольору, млявістю і мертвенністю тону. В XIX ст. на Поділлі і в західних районах України горизонтальні ткацькі верстати повністю витісняють кросна. Поступово припиняється виготовлення ворсових килимів, які потребували значно більше вовни, ніж гладкі килими, і були трудомісткішими у виробництві.

 

Зниження технічного рівня килима не могло не відбиватися і на його художній якості. Проте вироби XIX ст., особливо його першої половини, ще не втратили художньої вартості, своєї краси і привабливості. Більше того, поширившись територіально, вони стали різноманітнішими, збагатилися орнаментальними узорами, розширилася їх кольорова палітра.

 

Килими досліджуваного періоду так само, як і у XVIII ст., за характером оздоблення можна поділити на дві великі групи: прикрашені рослинними мотивами і з геометричною орнаментикою. Кожна з цих груп має певну територію поширення, хоч важко вказати на якийсь килимарський осередок, де б не виготовлялися одночасно рослинні і геометричні килими. Виробництво рослинних килимів далі продовжується в старих осередках Лівобережжя і Правобережжя, де воно розквітало і в попередню епоху, а також поширюється на Катеринославщині, в північній частині Херсонщини, на Східному і Західному Поділлі, Буковині. Геометричний килим переважає в більшій частині Поділля, в Галичині, на Волині, Буковині та Закарпатті.

 

В рослинній орнаментиці лівобережних килимів спостерігається зрушення в бік більш природного трактування рослинних мотивів, більш симетричного і строгого їх розміщення.

 

Основу рослинного орнаменту тут, як і раніше, складають окремі мотиви у вигляді соковитої з досить плавним контуром крупної квітки або квітів з гілкою й листям, які розміщуються на полі килима рядками чи в шаховому порядку. Мотиви, як правило, повторюються, але завжди в них що-небудь змінюється: величина, силует, кількість пелюсток тощо, що надає виробу особливої привабливості. До речі, ця риса характерна для всіх осередків побутування рослинного килима. Повторюється також властиве для попереднього періоду групування рослинних узорів навколо одного центрального мотиву або поєднання їх у два-три великі розкішні букети, що займають усю площину килима. Інколи рослинні композиції (правда, значно рідше, ніж у XVIII ст.) збагачуються зображеннями кошиків, глечиків, бантів.

 

В композицію килимів з рослинним орнаментом вводяться також своєрідні трактовані зображення птахів, тварин і навіть людських фігур.

 

У рослинному килимі Лівобережжя порівняно з попереднім періодом більшої ролі набуває кайма, яка заповнюється рослинною гірляндою або рядком не з’єднаних між собою рослинних, а інколи і геометричних мотивів. Контури кайми набувають подекуди криволінійного характеру.

 

Рослинний килим Лівобережжя не однорідний. Він має виразні локальні відмінності. Так, цілком окреслену групу становлять килими Золотоніського, Кременчуцького повітів. Для неї характерний потяг до стилізування і геометризування рослинних мотивів, до побудови їх у вигляді складних з численними паростками пальмет, як це властиве килимарству XVIII ст. Кайма в килимах цієї групи часто оздоблена дуже геометризованими квітками або й виключно геометричними мотивами. Натомість у північно-східних районах Лівобережжя, зокрема на Чернігівщині, відчувається потяг до більш природного трактування рослинних мотивів як на основному полі, так і в каймі.

 

Найвизначнішу особливість лівобережних квіткових килимів становить їх напрочуд вміло підібраний колорит. Зіставлення ніжних ясно-коричневих, голубих, золотисто-жовтих, білих, приглушених зелених, синіх і чорних з коричневатим відтінком кольорів дає завершену в мистецькому відношенні кольорову гаму. У забарвленні фону світлі кольори ясно-голубий і ясно-сірий, характерні для XVIII ст., поступово замінюються темними — коричневим і чорним. Лівобережний рослинний килим — видатне досягнення українського народного мистецтва минулого, яскраве свідчення невичерпної художньої фантазії народних умільців, переконливий доказ їх високого декоративного хисту.

 

Килими з геометричною орнаментикою не набули значного розвитку на Лівобережжі. Як і в попередній період, геометричним орнаментом прикрашали переважно вузькі килими, якими застеляли ослони. За композицінним розміщенням орнаменту геометричні килими можна поділити на два типи: з загальним фоном і розбитим на смуги. У виробах з загальним фоном геометричні узори — зубчасті і східчасті ромби, восьмикутні розети, так звані звізди,— розміщені рядками, в шаховому порядку або групуються навколо одного центрального мотиву. Особливо гарне враження справляють килими, в яких фон помережаний густою сіткою з ромбовидними або восьмикутними клітинами, в які вписано розети і «звізди».

 

Другий тип килимів характерний тим, що вся площина виробу розбита на ряд смуг, що йдуть у напрямку утка. Кожна смуга, ширша або вужча, складається із суцільних кольорових пасів або рядка геометричних узорів. Загальний фон у таких килимах відсутній. До типу смугастих слід віднести також килими, оздоблені поперечними, розтягнутими на всю ширину зубчастими ромбами. Ці вироби досить часто зустрічаються на Лівобережжі й своїм виглядом нагадують гуцульські ліжники.

 

Я. П. Запаско 1969 р.

 

Килимарство в Україні XIX — початку XX ст.. Частина друга. 

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...