Майоліка Європи. Частина перша.

Виробництво полив'яного посуду здавна було знайоме і народам Європи. Але для розвитку художньої майоліки тут ще довго бракувало сприятливих умов. Щоправда, в догрецькі часи на півдні Балканського півострова та на острові Кріт будували палаци і урочисті гробниці, прикрашені чудовими барвистими полив'яними цеглинами.

 

З майоліки ж виробляли і примхливі жіночі статуетки так званих «богинь зі зміями», і маленькі рельєфні пластинки з зображенням тварин. Але в II тис. до н. е. ця культура загинула під час дорійської навали, і навіть спогади про неї стерлися в пам'яті європейських народів. Про егейські майолікові вироби європейці дізналися лише тоді, коли у 70-х роках XIX ст. німецький аматор-археолог Генріх Шліман під час своїх розкопок знову «відкрив» цю забуту культуру.

 

Ні стародавні греки, що підкорили егейський світ, ні римляни не виявляли інтересу до техніки майоліки, зосередивши свою увагу на використанні художніх можливостей теракоти та античних лаків. Мали пройти цілі століття, щоб майоліка набула популярності в Європі. Досвід східних майстрів у галузі художньої майоліки європейські народи почали переймати за доби середньовіччя, коли на території Іспанії в результаті завоювання її арабами розквітло так зване іспано-маврітанське мистецтво.

 

За свідоцтвом мандрівників і вчених XII — XIV ст., майолікові вироби в цей час вже широко вивозили з Іспанії в різні країни світу. Проте до нас дійшла лише невелика кількість кахлів для облицювання стін та дванадцять виблискуючих блідим золотом великих декоративних ваз XIV ст., відомих під назвою «альгамбрських» (одну з них ще в XVI ст. було знайдено в підвалах Альгамбрського палацу).

 

В малоприступній гірській місцевості, яка з XII ст. була останнім оплотом влади маврів над Іспанією, у місті Гранаді стоїть розкішний палац-фортеця гранадських емірів, який через червоний колір його стін прозвали Альгамброю. «Житлом насолоди» називали араби це чудо садово-паркового мистецтва й архітектури.

 

Барвисте оздоблення стін палацу, яке мінилося різними кольорами, справляло дуже сильне враження. Поруч з різнобарвними мармурами велику роль в оформленні відігравали люстровані майолікові плитки.

 

Саме для Альгамбри призначалися великі дворучні вази, про які вже згадувалося вище. Краща з них пізніше потрапила до збірок Ленінградського Ермітажу. Альгамбрські вази були призначені для збереження свіжої джерельної води і водночас служили чудовою прикрасою палацу. Вони стояли у нішах стін залів та проходів Альгамбри і органічно включалися в її декоративне оформлення. Виконаний золотистим люстром розпис ваз своїми переливами вторував мерехтінню світла на барвистому облицюванні стін. Тонкий рослинний орнамент і геометричні фігури та вибагливий візерунок в'язі арабських написів, що вкривали поверхню ваз, ніби повторювали — в іншому масштабі і в інших співвідношеннях — мотиви, характерні для оздоблення всього палацу.

 

У витонченому орнаментальному розписі цих чудових виробів, у техніці його виконання відчувається живий подих багатовікових традицій східного мистецтва. Подібно до гігантського мосту, арабське завоювання перенесло ці традиції на крайній захід Європи, і тут вони дали поштовх могутньому розвиткові виробництва художньої майоліки в країнах, що почали інтенсивно розвиватися в епоху Відродження.

 

В альгамбрських вазах, поруч з характерним для східної майоліки орнаментом і загальним розміщенням декору, відчувається і місцева традиція іспанських майстрів — форма виробів нагадує велетенські глиняні посудини для води, що їх здавна виготовляли в Іспанії.

 

Про те, що знамениті альгамбрські вази створені були в керамічних майстернях Малаги, вчені дізналися лише на початку XX ст., коли знайшли аналогічну за розписом маленьку чашу з клеймом цього міста. Після відвоювання Малаги у 1487 році іспанцями керамічне виробництво тут майже зовсім занепадає.

 

У XV ст. місце уславленої малазької майоліки заступають вироби мануфактур чотирьох маленьких поселень поблизу Валенсії.

 

До нас дійшло багато валенсійських блюд, тазів, ваз, кухлів. Серед них є вироби незвичайної вибагливої форми, як, наприклад, химерні вази з двома масивними ручками, що нагадують крила птахів, або великі декоративні блюда з подвійними бортами — внутрішнім і зовнішнім, з круглими шишками на краях (одне з них зберігається в Ермітажі). Такі блюда, й особливо глибокі тази з плоским дном і прямими широкими стінками, своєю формою наслідували мідний або бронзовий посуд, який завозився до Європи зі Сходу.

 

Традиційні східні візерунки з псевдо-арабськими написами у ранній валенсійській майоліці перемежовуються з улюбленим в Іспанії орнаментом з переплетених квітів та верхівок кипарисів. Іноді трапляються і передані з тонкою спостережливістю обриси птахів та тварин.

 

Дедалі в розписах посилюються все більше місцеві риси. Характерними стають тарілі з тонким виключно рослинним візерунком, де переважають синьо-зелені квіти бріонії або синє з золотом виноградне листя. Зовсім щезає східний геометричний орнамент. Зникають також арабські літери і стилізовані написи. Тепер на опуклому денці блюда керамісти часто вміщують декоративно виконані герби різних міст, провінцій або знатних родин, не тільки іспанських, але й іноземних, насамперед італійських (Медічі, Арнольфі та ін.).

 

Починаючи з XVI ст., внаслідок загального занепаду всіх галузей національного господарства Іспанії, намітився явний спад і у виробництві майоліки. Форма втрачає свою красу, золотий люстр перевантажує розпис і набуває неприємного відтінку червоної міді, а численні рельєфні прикраси огрубляють посуд.

 

Л. Логвинська, О. Тищенко 1966 р.

 

Майоліка Європи. Частина друга.

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...