Українські писанки

Святкування приходу весни у давні часи на території су­часної України припадало на кінець квітня—початок трав­ня. Радісні дівчата й хлопці, старі й малі йшли до ожи­ваючого від зимової сплячки гаю, де піснями і танцями славили повернення життєдайного весняного сонця, водили гаївки, веснянки, влаштовували молодецькі забави, ігрища, катали розписані символічними знаками (що перейшли згодом в орнамент) галунки.

 

 Як не дивно, але і в наш час деякі необізнані люди вва­жають, що писанки походять від християнської релігії. Але це помилкова думка. Християнство, яке офіційно було прийняте Київською державою лише у X ст., увібрало в себе багато місцевих звичаїв та народних традицій. Тому поруч з «поганським» святом Івана ,Купала, новорічними щедрівками і колядками залишилася також стародавня народна традиція — навесні розмальовувати писанки.

 

За технікою виконання писанки поділяються на «крапанки» — тобто яйця, вкриті кольоровими плямами на тлі ін­шого кольору; власне писанки — розписані за допомогою воску різними декоративними орнаментами; «мальованки» — розмальовані пензлем, і нарешті «скробанки», або «дряпанки». Найбільшого розповсюдження набрав «восковий» ме­тод. Він зводиться до майстерного нанесення розтопленого воску на яйце за допомогою спеціального писанка — металевої конусоподібної трубочки, причепленої до дере­в’яного держачка, або різних патичків, цвяшків, шпильок. Спочатку наносяться деталі орнаменту, що мають лиши­тися білими. Після цього яйце забарвлюють, приміром, жов­тою фарбою. Далі по жовтому тлі пишутб воском певні елементи задуманого розпису, які мають бути жовтого кольору, і опускають яйце до розчину якоїсь наступної — темнішої, припустімо, червоної, фарби. Потім на червоному тлі записують відповідні деталі орнаменту, що мають бути червоними, і т. д. Нарешті тло забарвлюють якоюсь найінтенсивніїиою — темною фарбою, частіше чорною, вишне­вою або коричневою.

 

Опісля яйце трохи підігрівають у печі або у гарячій воді, щоб розтопився й зійшов віск, — і пи­санка готова. Для того щоб фарба краще бралася, як правило, перед розписуванням поверхню яйця відповідно обробляють — протравлюють оцтом або галуном (алюмо­калієвий галун).

 

Використання в технологи виготовлення писанок галуну в деяких районах України обумовило і їхню іншу назву — галунки.

 

Щоб мати на писанках чистіші кольори, окремі на­родні майстри щоразу після нанесення деталей орнаменту воском решту зафарбованої поверхні витравлюють капу­стяним квасом, а «відбілене» тло, згідно із задумом, за­барвлюють іншою фарбою. Така модифікація методу виго­товлення писанок дає чарівну гаму чистих кольорів, а орнамент набирає неперевершеяого звучання барв.

 

Другою дуже цікавою галуззю писанкарства на Україні є виготовлення «дряпанок», або, як їх ще називають на Східному Поліссі, «скробанок». Це один з найдавніших методів наших предків. Яйце фарбують в який-небудь тем­ний колір, а потім металевим вістрям чи голкою зшкря­бують пофарбований шар шкаралупи яйця, утворюючи найрізноманітніші ажурні орнаменти. Деякі скробанки Лем- ківщини і Полісся за тонкістю виконання можуть сміливо конкурувати з найдосконалішими художніми ювелірними виробами.

 

Фарби, що їх використовують народні майстри для писан­карства, здебільшого готуються за традиційними рецептами з коріння чи кори різних дерев та кущів, з цибулиння тощо. Вони світлостійкі й не мастяться.

 

Поряд з натуральними фарбами широкого розповсюдження на Україні набирають і анілінові. Найбільшими знавцями всіляких рецептів виготовлення натуральних фарб для пи­санок є зараз гуцули.

 

Для виготовлення писанок, як правило, беруть курячі яйця. Але часто розписують також яйця качок, гусей та, як і в давні часи, диких голубів.

 

Різні за технікою виконання і сюжетами декоративні розписи писанок яскраво відбивають високий мистецький рівень народу, його здібність до узагальненого сприймання краси квітучої природи своєї Батьківщини, до вельми та­лановитих форм її стилізації, утворення чудових геомет­ричних І рослинних орнаментів.

 

Беручи до уваги матеріали археологічних розкопок, можна припустити, що найбільшого поширення в давні часи пи- санкарство набрало у нас в період X — XIII ст. Тоді ж для ринків Київської Русі майстрами майоліки виготовлялось багато керамічних писанок. Деякі з них зберігаються зараз у різних історичних музеях України. Цікаво відзначити, що мистецькі традиції писанкарства з усіх народів багатопле­мінної держави наших предків були притаманні саме тим етнічним групам, які згодом стали називатися українцями. Через те, що віддавна на писанках зображали певні сим­волічні, магічні знаки, шкаралупа від них в уяві людей також набирала сили символів і традиційно зберігалася до нової весни, а з її приходом правила за зразки орнаментів при виготовленні нових писанок. Введення нових елементів з боку скутих ритуалами майстрів у давні часи було рідким і випадковим явищем. / лише пізніше, коли через багато століть поступово губився зміст певних символічних зобра­жень, на зміну їм приходили елементи декоративного роз­пису, позбавлені будь-якого магічного значення. Можливо, що саме завдяки такому упередженому ставленню до но­вовведень деінде на Україні й досі в писанкарстві зберег­лись і побутують елементи орнаменту тисячолітньої дав­ності. Прикладом цього можуть бути деякі писанки Київ­щини, Східного Полісся, Поділля^ Галичини, Лемківщини, і Закарпаття.

 

Особливу увагу серед них привертають писанки «Богиня» з села Чаповичі зі Східного Полісся (1966 р.) та «Княги­ня» з села Окопи із Західного Поділля (1967 р.), на яких зображення антропоморфізованих постатей цілком тотож­не з широко розповсюдженим в ужитковому мистецтві наших предків (5—6 ст.) зображенням жінки-праматері, «поганської» Великої Богині, або, як її ще називали, Боги­ні Мокош, Богині-Берегині чи Богині-Живи. Вона завжди івиступала символом життя і родючості, матірю усього живого й існуючого.

 

Подібний образ жінки-праматері був широко відомий і в інших народів. Образ її персоніфікується в єгиптян в ІзІду. у вавілонян — в Іштар, у греків — в Геру, у фракійців — в Семелу, у скіфів-землеробів — в Табіті.

 

Як і в ті давні часи, сучасні українські народні майстри зображують на писанках жіночу постать на весь зріст з піднятими догори руками. Використання цього мотиву ши­роко розповсюджене сьогодні у вишиваних і тканих руш­никах, килимарстві та різьбярстві. Незважаючи на те, що зображення жіночої постаті окремими майстрами доведено до максимального узагальнення, завжди неодмінним еле­ментом її пози є благально піднесені догори руки.

 

Іншими, не менш цікавими й поширеними в сучасних писан­ках, є старовинні космогонічні, тобто солярні, знаки, які складаються зі стабільних форм стилізації зображення не­бесних світил — Сонця й зірок. За кількістю ці орнаменти в писанкарстві посідають значне місце і є своєрідним гім-ном Сонцеві — вічному джерелу тепла, найбільшій силі, що перемагає холод зими й повертає всьому живому весняне пробудження.

 

Як бачимо, солярні знаки за своєю формою у писанках дуже різноманітні. Так, у розписах Галичини, Лемківщини, Пряшівщини і Перемишльщини «зорі» і «сонця» постають у вигляді лаконічних розеток. У писанці з Одещини — у ви­гляді вітражно вишуканих мерехтливих рубінових зірок, а є писанці із Західного Поділля — відносно реалістично зображеними весняними сонцями.

 

Серед інших солярних знаків у писанках Поділля і Оде­щини також привертають увагу так звані «круторога». Напевне, одним із найдавніших варіантів цього солярного знака слід вважати «павучки» зі Східного Полісся.

 

У писанках різних районів України широко розповсюджена ще й тема «сосенки» — вічнозеленої травички, що плететься по вологій землі. Ця тема походить від особливого став­лення наших пращурів до рослини, мотив якої ще в дав­нину використовували для символічних зображень міфіч­ного «небесного змія», що, згідно з тодішніми уявленнями про життя, запліднював яйце.

 

Коли взяти до уваги форму і характер зображення сосенки нашими сучасними народними майстрами, то ще більш прояснюється зміст орнаментів майолікових писанок, які дійшли до нас еід періоду княжої доби (X — XI ст.). В них сплетення жовтих і зелених смуг якнайкраще передає красу і свіжість цієї травички.

 

Серед різноманітних геометричних орнаментів сучасних українських писанок певне місце посідає надзвичайно своє­рідний елемент у вигляді хвилеподібної смуги. В народі він має назву «безконечника» і дуже розповсюджений в писанках Гуцульщини і Буковини, а в деяких писанках Поділля, Волині, Херсонщини виступає домінуючим еле­ментом орнаменту, що композиційно підкорює собі не лише інші форми геометричного розпису, а й розподіл на писанці кольорів. На Полтавщині й Поділлі цей елемент набрав дальшого розвою і внаслідок видовження гребеня хвилі та взаємопереплетіння перетворився на своєрідний лабіринт складного кольорового рішення.

 

Аналіз орнаментів сучасного народного мистецтва України та археологічних пам’яток ясно показує, що хвилястий ор­намент «безконечник» наші сучасні майстри успадкували з далеких часів минулого і що він походить від мистецтва Трипільської культури — періоду енеоліту. Враховуючи те, що «безконечник»— хвилеподібний орнамент у пам’ятках мистецтва Трипільської культури — був широко розповсю­джений набагато раніше, ніж віднайдено його в пам’ятках мистецтва Стародавньої Греції, можливо припустити, що за основу славнозвісного меандра Еллади грецькі майстри за­позичили стилізоване зображення моря від наших предків. Хоч зміст більшості елементів українського орнаменту, що через писанки дійшли до нашого часу, розшифровано, ще існує багато питань, які чекають на своє вирішення у май­бутньому.

 

Особливу увагу привертають до себе надзвичайно тала­новиті узагальнення й кольорові рішення в декоративних розписах українських писанок — шедеврів народної графіки. Деякі твори нашого писанкарства за переосмисленням на­тури, оригінальністю й довершеністю колористичних сполу­чень можуть бути порівняні навіть з деякими знахідками великих майстрів мистецтва.

 

Чи можна без хвилювання і захоплення дивитися на пи­санки з Херсонщини? В одній вражає не лише прекрасно переданий колорит цього степового краю з гарячим сонцем і пекучими пісками морських берегів, а й лаконізм та виразність у зображенні безбережного й бурхливого Чор­ного моря, в іншій — неозорість зелених полів, вкритих полум'яніючими червоними маками...

 

Не можна залишитися байдужим і до чудового декоратив­ного розпису «Козачих левад» з Одещини, де контраст сполучення зелено-чорно-золотавих ділянок з білими ство­рює настрій волого-зелених лук.

 

Те ж саме можна сказати й про писанку «Березняк» з Харківщини, у якій чергуванням коротких і довгих, світлих (жовтих) і темних (червоних) смуг, що умовно позначають деревця беріз, народний майстер талановито й влучно створює настрій пейзажу, досягаючи зорового ефекту різ- ноплановості у розміщенні дерев.

 

Максимальне узагальнення усього, що оточує людину, пе­редача лише найголовніших і найбільш специфічних рис тої чи іншої рослини або тварини, упущення деталей пред­мета, які могли б обтяжити й перевантажити сприймання образу, створеного художником,— характерні для всього українського народного мистецтва. Особливо це має місце в декоративних розписах писанок, де талановитим розта­шуванням чи комбінацією лише двох-трьох смужок або спрямованістю лінії вичерпно передається задум. За при­клади правлять безліч писанок, але такі, як "Чорногуза" зі Східного Поділля, «Баранячі ріжки» із Західного Полісся або «Бузьки» з Лемків щини, є чи не найкращими зразками лаконізму в передачі навколишньої природи.

 

Слід відмітити, що писанки із зображенням людських постатей зустрічаються дуже рідко. Тому особливу увагу привертають дві українські писанки з Пряшівщини, в яких винятково вдало передано характери персонажів. На одній — дівчата, взявшись за руки, танцюють коломийки, на другій зображено сусідок: молоду, рухливу та старшу, поважну. В декоративному розписі деяких українських писанок май­стерно передається і рух певних елементів. Для цього кож­ного разу той чи інший майстер завдяки вмілому чергу­ванню світлих і темних елементів орнаменту та введенню додаткових смужок створює кінетичний ефект. У писанці з Курщини це досягається ще й через зображення асимет­ричних метеликів з трьома крильцями — їх народний художник немовби зафіксував під час своєрідного неплав- ного лету.

 

Одним з найкращих прикладів поєднання таланту узагаль­неного мислення і кмітливості є оригінальне тлумачення майстрами зі Східного Поділля та Кубані мандрівного характеру циган (писанка «Циганські дороги»).

 

Особливою групою писанок щодо майстерності виконання є гуцульські. Гуцульщина по праву має визнання краю мистецтв, і тому не дивно, що писанкарство тамтешніми народними майстрами доведено до найвищого у наш час рівня досконалості.

 

Любов до писанок в окремих родинах і селах така велика, що, наприклад у Космачі, Пістені, Яблунівці, Білій Берез­ці, Шешорах важко знайти людину, яка б не була хорошим писанкарем. Одною з характерних рис майстрів Гуцульщини є ревне оберігання традицій, оригінальності й чистоти орнаментів та кольорових рішень, притаманних певній міс­цевості. Тому не давно, що за розмаїтістю орнаменталь­них мотивів Гішильщина посідає одне з провідних місць на Україні.

 

У переважній більшості гуцульських писанок домінують дрібні геометричні орнаменти. Своєю насиченістю, склад­ністю та кольоровою гамою вони перегукуються з орна­ментами гуцульських вишивок. В декоративному розписі писанок тут також поширені зображення різних тварин: оленів, овець, коників та риб.

 

Певне місце в українському ужитковому мистецтві з дав­ніх часів посідає зображення коня. Слід вважати, що це не випадково, У стародавніх віруваннях кінь був однією з найбільш шанованих тварин. Він пов’язувався з культом сонця. Так, у русичів це був Бог-Хорс, у греків — Колісни­ця Феба. Священний кінь, на думку людей того часу, рухав сонце по небу, тому зображення коня завжди поєднувалось із символічним зображенням сонця. Це виразно видно на унікальній пам'ятці стародавнього мистецтва, виявленій на Київщині, — Дударківській сокирі (III тис. до н. є.). Цікаво, що всі тварини, зображені на ній — олениця,, вівці, свині, вовки,— звернуті головами праворуч, у бік сонця, за винят­ком коня. Він займає місце одного з променів. Прекрасним прикладом поєднання зображення коней із солярними зна­ками є гуцульські писанки. В цьому альбомі вони пред­ставлені писанкою «Коники».

 

За вишуканістю творчого смаку і витонченістю виконання гуцульські писанки можуть рівнятися до всесвітньовідомих шедеврів іранських., індійських, китайських та японських мініатюр.

 

Весняні писанки на Україні завжди вважалися зразками вищого прояву художнього смаку, тому не випадково гені­альний Кобзар красу українського села дорівняв до краси писанки.

 

Село на нашій Україні —
Неначе писанка село...

 

Можна сподіватися, що подальше вивчення розписів укра­їнських писанок відкриє не тільки безліч загадок праісторії східнослов’янських народів, а й дозволить краще зрозуміти джерела сучасного декоративного мистецтва України.

 

Е. Біняшевський 1968 р.

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...