Народна художня творчість

Народна художня творчість — одна з важливих областей соціалістичної культури. Лише за Радянської влади вперше в історії людства створено умови для успішного розвитку народної культури, в тому числі й народного декоративно-прикладного мистецтва.

 

 «Соціалізм,— як підкреслив Л. І. Брежнєв,— не тільки відкрив трудящим масам широкий доступ до духовних цінностей, а й зробив їх безпосередніми творцями культури».

 

Народне мистецтво є оригінальним художнім явищем. В ньому виявлено талановитість, невичерпність життєствердної сили народу. «Народне декоративно-прикладне мистецтво,— відзначається в постанові ЦК КПРС «Про народні художні промисли»,— активно впливає на формування художніх смаків, збагачує професіональне мистецтво і виражальні засоби промислової естетики. Творчість народних майстрів користується загальним визнанням у нашій країні і за рубежем». Така висока оцінка народної художньої творчості зобов'язує до глибокого і всебічного вивчення явищ народного мистецтва, пізнання закономірностей його розвитку і вироблення обгрунтованих наукових рекомендацій щодо спрямування дальшого розвитку художнього творчого процесу.

 

Комплексне дослідження народного декоративно-прикладного мистецтва окремого району дозволяє з'ясувати причинні взаємозв'язки і закономірності розвитку даного осередку як мистецького організму. А порівняльний аналіз особливостей творчості різних регіонів дає цінний матеріал для певних наукових узагальнень.

 

Україна здавна славиться мистецькими осередками, традиційними школами художньої творчості. Загальний характер декоративної творчості українського народу визначили місцеві особливості, що сформувалися в різних районах України під впливом конкретних економічних, соціально-історичних та природних умов.

 

Високими естетичними якостями і своєрідністю відзначаються твори народних майстрів в таких, наприклад, відомих традиційних центрах художньої творчості, як Опішня, Богуслав, Дибинці, Дігтярі, Решетилівка, Клембівка, Кролевець, Косів та ін. Помітно виділяється в цьому плані Яворівщина — етнографічний район, який склався в XVII ст., розміщений в південно-західній частині Львівської області. Він охоплює нинішній Яворівський адміністративний район і частину території сусідніх з ним Нестерівського, Пустомитівського, Мостиського, Городоцького районів. В силу певних історичних, природних, соціально-економічних умов тут сформувались своєрідні особливості художньої народної декоративної творчості, що являють одну з виразних і показових сторін народного мистецтва не тільки Львівщини, а й цікаву грань усього українського радянського декоративно-прикладного мистецтва загалом.

 

На Яворівщині інтенсивніше, ніж у сусідніх районах, розвивалися традиційні види народного декоративно-прикладного мистецтва: вишивка, ткацтво, вибійництво, художня обробка дерева (плоске, рельєфне, ажурне та кругле різьблення), розпис, гончарство, плетіння з лози, соломи, рогози, витинання тощо. Тут з покоління в покоління передавалися, шліфувалися, кристалізувалися, вдосконалювалися, а головне, збереглися і розцвітають в радянський час кращі надбання минулого.

 

Особливого поширення і розвитку набули нині на Яворівщині такі різновиди народної творчості, як декоративний розпис, плоске, рельєфне та скульптурне різьблення, виготовлення дитячих іграшок, вишивання. В умовах радянської дійсності змінився зміст народного декоративного мистецтва, виникли його нові художні види і форми.

Тепер успішно розвиваються, наприклад, дерев'яна скульптура малих форм, випалювання, інтарсія, розпис сувенірних виробів.

 

Сучасне народне декоративно-прикладне мистецтво побутує на Яворівщині в таких основних фор-мах, як організовані виробництва, традиційні художні промисли і творчість народних майстрів у домашніх умовах.

 

Відкрита в 1946 р. Яворівська школа художніх ремесел (нині професійно-технічне училище в селищі Івано-Франкове Яворівського району) відігравала і відіграє велику роль у справі підготовки кадрів, в питаннях впровадження нових технологічних прийомів, найрізноманітніших методів художньої обробки дерева, визначення нових напрямів у розвитку цього поширеного виду художньої народної творчості.

 

Провідні майстри працюють в організованій бригаді по виготовленню сувенірів і дитячих іграшок при промкомбінаті, в сувенірних цехах мебльового комбінату та лісгоспзагу. В шістьох селах району (Бердихів, Лісневичі, Молошковичі, Підлуби, Прилбичі, Старині) відомі бригади вишивальниць Львівської фабрики художніх виробів ім. Лесі Українки. Твори багатьох майстрів здобули загальне визнання і високі оцінки на обласних, республіканських і всесоюзних виставках, конкурсах.

 

Важливою формою розвитку народного декоративно-прикладного мистецтва на Яворівщині є діяльність народних майстрів в домашніх умовах. Особливих успіхів досягнуто у виготовленні виробів сувенірного характеру способом точения; плоского, рельєфного, графічно-контурного різьблення; роз-пису; плетіння з лози, рогози і соломи; вишивання.

 

Творчість яворівських майстрів визначають своєрідний характер, стильова єдність, хоча при цьому кожен з них володіє індивідуальним творчим методом.

 

Дослідження сучасного народного декоративно-прикладного мистецтва Яворівщини становить не тільки науковий, а й суто практичний інтерес.

 

У дорадянський час народне мистецтво Яворівщини як художнє явище не вивчалося. Лише окремі фрагментарні дані про народні промисли цього осередку знаходимо в історичній, етнографічній, статистичній літературі. Деякі відомості про історію промислів Яворова, окремих міст і сіл району зустрічаються у польських дослідників.

 

Певні статистичні дані, наприклад про деревообробний промисел, плетіння з лози, гончарство, ткацтво, про збут художніх виробів, вміщені в окремих статтях в журналі «Przewodnik przemystowy» за 1895—1908 pp. Деякі питання народних промислів і ремесел Яворівського району розглянуті в працях: Е. Webersfeld, «Jaworow. Моnografia historyczna, etnograficzna і statystyczna»; M. Udziela, «Janowpod wzgl^dem historycznym і jakolatowisko przyszloSci». E. Веберсфельд виділяє маленький підрозділ про торгівлю і промисли, називає існуючі в районі промисли.

 

При безумовній цінності фактичного матеріалу, вміщеного в цих автори їх виходили з неправильних науково-методологічних засад при висвітленні явищ мистецтва.

Для вивчення народного декоративного мистецтва Яворівщини певне значення мають окремі згадки в художній публіцистичній літературі. Цікаві зауваження, наприклад, про звичаї, народну творчість є в працях письменника Осипа Маковея 3, який народився в Яворові.

 

Відомий російський письменник О. Толстой, перебуваючи під час першої світової війни в Яворівському районі, звернув увагу на своєрідність народного одягу, декоративну кераміку, провів аналогії своєрідного головного убору жінок Яворова (бавниць) з російськими кокошниками.

 

Висвітлення питань художніх особливостей, естетичної цінності народного мистецтва розпочинається, по суті, лише в мистецтвознавчій літературі радянського періоду. Це узагальнюючі праці, присвячені теоретичним проблемам народного декоративного мистецтва, таких дослідників, як В. С. Воронов, В. О. Городцов, А. В. Бакушинський, Б. О. Рибаков, О. Б. Салтиков, Г. К. Вагнер, В. М. Василенко, М. А. Ільїн.

 

В них сформульовано естетичні принципи народного мистецтва, специфічні особливості його функціонування, вказано на місце народного мистецтва в сучасній радянській культурі, підкреслено вагомість досліджень про деякі промисли, здійснено мистецтвознавчий аналіз окремих видів і творів народного декоративного мистецтва.

 

Сьогодні питаннями дальшої розробки теорії народного мистецтва займаються такі авторитетні дослідники народної художньої творчості, як П. Богатирьов, І. Богуславська, Б. Вязьмін, В. Гусєв, Т. Разіна, Т. Семенова, В. Щербак, М. Некрасова.

 

В ряді мистецтвознавчих праць ідеться про окремі явища, факти, творчість народних майстрів Яворівщини. Це, перш за все, шеститомна «Історія українського мистецтва» (К., 1966—1968); «Нариси з історії українського декоративно-прикладного мистецтва» (Львів, 1969); альбомні видання академічного плану під загальною назвою «Українське народне мистецтво», зокрема «Тканини та вишивки» (К., 1960); «Вбрання» (К., 1961); «Різьблення та художній метал» (К., 1962), «Живопис» (К., 1967); «Кераміка і скло» (К., 1974).

 

Цікаві відомості про Яворів як центр керамічного виробництва вперше подано в історико-етнографічному дослідженні К. Матейко «Народна кераміка західних областей України XIX — XX ст.» (К., 1959). Деякі дані про вишивку Яворівщини містяться в збірнику І. Гургули, С. Чехович «Народні майстри» (Львів, 1959), в науково-популярному нарисі І. Гургули «Народне мистецтво західних областей України» (К., 1966). Докладну характеристику особливостей художньої обробки дерева засобами плоского, рельєфного різьблення та розпису знаходимо в книзі А. Ф. Будзана «Різьба по дереву в західних областях України» (К., 1960). У його ж статті «Яворівські мальовані скрині» проаналізовано і відповідно класифіковано за змістом та формою орнаментальні мотиви, їх композиційні схеми і вказано перспективи розвитку цього виду художньої творчості.

 

Якщо окремі питання орнаменту, колориту вишивок, художньої обробки дерева на Яворівщині знайшли відображення в ряді публікацій, то про особливості ткацтва, сучасного декоративного розпису, скульптури малих форм і гончарства в літературі майже нічого не сказано. Різні за характером відомості не дають уявлення про загальний характер народного декоративного мистецтва Яворівщини.

 

Тим часом воно надзвичайно багате змістом, художніми формами, естетичними принципами, має перспективи розвитку. Актуальність досліджень такого характеру випливає також із постанови ЦК КПРС «Про народні художні промисли» (1974), в якій наголошується на необхідності вивчення окремих осередків та відродження їх діяльності.

 

Виходячи з цих положень, автор поставила за мету дослідити історію розвитку художніх промислів Яворівського району, простежити еволюцію художніх форм, проаналізувати найтиповіші зразки, визначити специфічні особливості і закономірності розвитку народної творчості цього краю, висвітлити процеси взаємодії місцевих художніх форм з мистецтвом інших областей України, а також сусідніх територій, показати стан художніх промислів у районі на сучасному етапі.

 

Народне декоративно-прикладне мистецтво розглядається в дослідженні як явище соціально обумовлене, як одна з форм суспільної свідомості. В умовах гноблення та визиску не можуть повною мірою розвиватися творчі сили народу, не можуть бути належно оцінені всі здобутки його творчості.


Карл Маркс вказував, що капіталістичне виробництво вороже провідним галузям духовного виробництва, наприклад мистецтву і поезії.

 

Принципова характеристика сільських промислів та ремесел дана у праці В. І. Леніна «Розвиток капіталізму в Росії» 8. З положень класиків марксизму-ленінізму виходила автор при аналізі причин згасання художніх промислів з розвитком капіталізму. «Капіталізм душив, подавляв, розбивав масу талантів серед робітників і трудящих селян. Таланти ці гинули під гнітом нужди, злиднів, наруги над людською особою. Наш обов'язок тепер уміти знайти ці таланти і приставити їх до роботи». В. І. Ленін ставив важливу вимогу в справі розвитку радянського мистецтва — необхідність збереження мистецьких надбань попередніх поколінь, збереження істинно прекрасного як вихідного пункту. Ленінська теорія культурної спадщини мала і має винятково велике значення для розвитку радянської культури і, зокрема, мистецтва.

 

Ленінськими положеннями про використання мистецьких надбань народу керувалась автор при вивченні народних промислів Яворівщини, одного з своєрідних осередків мистецтва України.

 

У радянський час створено найсприятливіші умови для розвитку народного декоративного мистецтва, що зумовило виникнення нових художніх явищ, розвиток давніх традицій. Дослідження специфіки окремих осередків народної художньої творчості має важливе значення в справі наукової розробки проблем теорії і практики художніх промислів.

 

Р. В. Чугай. 1979 р.

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...