Українські національні форми в радянській архітектурі

Декадники по народній творчості, які проходили в останні роки в Москві, продемонстрували розквіт культури, національної формою і соціалістичної змістом, що його наші братські республіки досягли за порівняно короткий час з початку Великої Жовтневої соціалістичної революції. Почесне місце в цьому процесі займає Україна.

 

Однак, якщо в області української поезії, музикального, сценічного та інших видів мистецтва Україна має величезні досягнення, то цього не можна сказати про нашу архітектуру, зокрема, про роботи київських архітекторів.

 

Переходячи до короткого аналізу окремих творів київських архітекторів з погляду рішення української національної форми при соціалістичному її змісті необхідно пригадати цілком ясні настанови у цьому питанні, які дав нам тов. Сталін у визначенні національної культури:

"Що таке національна культура при диктатурі пролетаріату? Соціалістична своїм змістом і національна формою культура, яка має своєю метою виховати маси в дусі інтернаціоналізму і зміцнити диктатуру пролетаріату".

 

Виходячи з вчення тов. Сталіна, ми ніколи не повинні забувати, що українські національні форми радянської архітектури — не самоціль, а найбільш зрозумілий для українського народу спосіб вираження ідейного змісту нашої соціалістичної культури.

 

Цей спосіб,- звичайно, базується на досягненнях вітчизняної і світової культури (мистецтва, науки, техніки), він творчо використовує всі кращі зразки народного і, звичайно, класичного зодчества в основних його рисах.

 

Щоб навести деякі приклади, як же конкретно використовуються зразки народного і класичного зодчества, ми зупинимося на одному з найцікавіших пам'ятників української архітектури початку XX стор. будівлі музею в м. Полтаві (кол. Полтавське земство), збудованій за проектом проф. В. Г. Кричевського ще до Жовтневої революції.

 

Здавалось би, ця будівля не відповідає нашій темі. Однак, оскільки вона в значній мірі впливала і впливає на роботи окремих архітекторів, при чому іноді і з негативного боку, то на ній доведеться спинитись.

 

Будівля кол. Полтавського земства є першою серйозною спробою ще в ті роки творчо використати форми українського народного зодчества. В наслідок глибокого вивчення архітектури українських хат, сільськогосподарських і інших споруд архіт. Кричевському пощастило на великій цивільній будівлі виявити специфіку української архітектури як в загальному силуеті, так і в окремих деталях будівлі. Дахи, які багато хто з архітекторів намагається всіляко приховати, в цій будівлі не тільки введено в загальну композицію (явище, характерне для української народної архітектури), але також сильно підкреслено кольором.

 

Найбільшою популярністю в українській народній архітектурі, як місцевий будівний матеріал, користується глина. Цей дешевий і з великими можливостями матеріал значно вплинув на архітектуру української хати. В історії української архітектури ми ні в одній споруді не маємо подібного прикладу використовування в такому великому масштабі і в такій різноманітності виробів з глини. Не тільки всі стіни виконані в цеглі без будь якої штукатурки і дахи з майолікової черепиці, але майже всі архітектурні деталі зроблені з глини в вигляді майоліки. Навіть в інтер’єрі, в обличкуванні стін, вікон, сходів і, нарешті, перил сходів — деталі виконані з обпаленої глини, покритої глазуром.

 

Особливо велике враження будівля справляє своєю живописністю, в чому і почувається сильний вплив української народної творчості. Починаючи з сірого гранітного бархатисто-рельєфного цоколя, цегляна стіна червоно-коричневого тону (темна смуга над цоколем запозичена з фарбування хат) переходить в основний кремовий тон, який переливається то жовтоватими, то червонуватими відтінками.

 

Вмуровані в стіну майолікові деталі звучать на загальному м’якому фоні, як сильні акорди. Барвисте поле стін будівлі, розрізане виступом, який трохи звужується догори для більшої легкості (мотив запозичений з старих українських хат), з рельєфом, зробленим в самій стіні, завершується соковитою, зеленого тону майоліковою черепичною покрівлею, яка впадає то в бірюзовий, то в темно-синій відтінок. Все це, в оточенні зелені і голубого українського неба, зливається в одне ціле, що назавжди запам’ятовується.

 

Великий інтерес в цій споруді являє собою орнаментика. Композиційна ув’язка цієї орнаментики з архітектурою ще більше підкреслює цільність всієї будівлі.

 

Архітектурні достоїнства цієї будівлі вплинули в певній мірі на дальші роботи українських архітекторів.

 

На жаль, деякі архітектори поверхово підійшли до використання цього матеріалу, не вдаючись в суть архітектури і механічно повторюючи окремі архітектурні мотиви з будівлі кол. Полтавського земства. При цьому вони часто брали найменш вдалі місця — вставки між центральною частиною і ризолітами, де почувається вплив українського барокко, вважаючи, очевидно, що найбільш характерним для української архітектури є скошені кути, високий дах і багата орнаментика. Ряд об’єктів в малих формах, а також запроектовані (і, на щастя, не збудовані) в такому дусі споруди показують всю непереконливість такої еклектики.

 

Дуже яскравим прикладом архітектурної еклектики, або, вірніше, запозичення є ряд робіт архіт. Д. Д’яченка, з яких найбільш інтересна будівля лісотехнічного інституту в Голосієві. Надаючи великого значення формам українського барокко в історії української архітектури, архіт. Д. Д’яченко механічно переніс ряд форм барокко на свою будівлю. В результаті, не зважаючи на певні достоїнства композиційного порядку і стилеву ув’язку окремих частин, а також ув’язку з оточуючою природою, ця будівля чужа радянській архітектурі і взагалі не імпонує сучасності. Це по суті непогана копія монастирської споруди XVII — XVIII ст. Таким чином, тут була зроблена водночас і принципова творча, і ідейна помилка.

 

Наявність у Києві великої кількості історичних пам’ятників української архітектури, здебільшого, в стилі барокко вплинула не тільки на роботи Д’яченка.

 

З історії проектування київського вокзалу відомо, що один з перших проектів, затверджений в свій час до будівництва, був зроблений (в 1918 р., академіком архітектури Щуко) в стилі барокко. Нарешті, думка відбити риси українського барокко найшла місце і в остаточному проекті проф. О. М. Вербицького, за яким було збудовано цю будівлю. Віддаючи данину сучасності (період конструктивізму), автор намагався творчо поєднати форми українського барокко з конструктивізмом.

 

Така спроба об’єднати дві прямо протилежні за своїм характером архітектури не дала, та й не могла дати позитивних результатів. Дальша робота над архітектурою київського вокзалу, яка виявилася, головним чином, в "збагаченні" деталями, лише в деякій мірі полегшила ту важкуватість, що надали їй помісь барочних і конструктивістичних форм і пропорцій.

 

В музеї ім. Шевченка в Каневі (автори проф. В. Г. Кричевський і архіт. П. Ф. Костирко) архітектори намагались не обмежуватися спадщиною по народному зодчеству, вони також використовували і класичну спадщину. Велику увагу автори приділили роботі над формами в залізобетоні.

 

Це почувається, головним чином, в інтер’єрі вестибюля; архітравні ребристі покриття без вут, з заповненими живописними розписними розетками в кесонах, тонкі квадратні стовпи, вкриті каннелюрами, надають інтер’єру вестибюля легкості, чіткості і новизни рішення. Вдалий підбір кольорової гами фарбування, інтересна орнаментика надали вестибюлю великої живописності і затишку, не позбавивши його при цьому необхідної для громадської будівлі офіційності. Як найбільш вдалі місця, слід відзначити плафон і вітраж в глибині сходів, який, захищаючи від південного сонячного проміння, в той же час прекрасно оформляє вікно сходів багатим килимом з соковитих барвистих плям, що просвічуються.

 

Менш вдалим рішенням інтер’єрів є зали, де цегляні стовпи захаращують приміщення і надають важкості всьому інтер’єру. Помітне місце в інтер’єрах займає розпис орнаментом. Однак, на відміну від інтер’єрів кол. Полтавського земства, де в орнаменті почувались сліди архаїзму, тут орнамент трактується зовсім інакше.

 

Творчо використовуючи українське народне мистецтво, автори вносять багато свого, індивідуального як в композиційну схему, так і в трактовку, надаючи їй більше чіткості, геометричності, добре пов’язуючи її з даними архітектурними формами.

 

Зовнішня обробка будівлі не закінчена, а тому дуже важко робити остаточні висновки про неї, тим більше, що в усій композиції декоративна обробка повинна грати величезну роль. В загальному рішенні почувається вплив архітектури, яка зустрічається в українських панських садибах; це відіграло певну роль щодо розташування цього будинку на фоні оточуючої природи. Почувається в цій будівлі деяка схематичність і суховатість, хоч між екстер’єром і інтер’єром є повна ув’язка. Псує враження від екстер’єру низька якість робіт, особливо, дерев’яного карнизу.

 

Одним з найвидатніших явищ в архітектурній практиці столиці України за останні роки є спорудження будівлі Верховної Ради УРСР в Києві (автор архіт. В. І. Заболотний). Сусідство дуже монументальної і рельєфної будівлі Раднаркому УРСР, збудованої за проектом акад. архітектури Фоміна і архіт. Абросимова, з одного боку, і кол. палацу (нині будівлі Верховної' Ради УРСР), збудованого в стилі пишного українського барокко, з другого боку, живописне оточення зелені і, нарешті, кутове положення ділянки — все це, не говорячи вже про величезну значимість цієї споруди, створило для автора складні і разом з тим дуже інтересні умови при проектуванні. Треба сказати, що автор в основному з честю справився з цим завданням: будівля Верховної Ради УРСР — одна з найкращих споруд, збудованих на Україні за весь час від початку революції.

 

Будівля хороше вписується в оточуючий ландшафт, прекрасно пов’язується з зеленню; своєю скульптурністю, білизною вона добре асоціюється з архітектурними пам’ятниками Києва. Хотілося б лише ввести більше світла в архітектуру екстер’єру шляхом застосування в окремих деталях природного каменю, а, може, частково і металу. Це ані трохи не порушило б монументальності будівлі, але зробило б її більш живописною, барвистою, близькою українській природі.

 

Особливо багато уваги автор приділив архітектурі інтер’єру, де широко використані високоякісна штукатурка, різні види штучних і природних каменів, метал, цінні породи дерева та інші обличкувальні матеріали.

 

В своїй роботі В. І. Заболотний спробував творчо поєднати класичну спадщину з українським зодчеством минулого, поклавши в основу цього сполучення вимоги сьогоднішнього дня.

 

Дуже імпозантно розв’язано вестибюль будинку. Досить хороше враження справляють сходи, де тонко і з смаком зроблені торшери і бар’єри — застосовування в орнаменті мотивів з місцевої флори прекрасно пов’язуються з мармуровим обличкуванням їх. Уся композиція вестибюля завершується багатим живописом на стелі. Псує враження нечіткість конструкції, слабо виражений рельєф балконів і конструктивна схема стелі, а також не масштабність ліпних деталей розписного плафону (наприклад, по периметру). Все це створює деяку важкуватість верхньої частини, особливо, коли підіймаєшся на другий поверх. Тут уже почувається і стилістична неув’язка — строгі окантування на капітелі не зовсім миряться з українськими мотивами, трактованими більш вільно, хоч і побудованими по класичній схемі.

 

Особливо вдалі по своєму рішенню бокові сходові клітки, де авторові пощастило творчо пов’язати елементи української народної творчості, барокко і класики. Тут більше почувається стилістична єдність і масштабність. З великим смаком зроблено перила (в ампірну схему вдало вкраплені українські мотиви). Не погано і по композиції, і по рисунку зроблено стелю. Досадним недоліком тут є розміщення орнаменту в кутових частинах. Його слід було б закомпонувати на всій западині, або ж зовсім відмовитись в цьому місці від орнаменту.

 

Дуже хороше враження справляє малий зал засідань. Народні мотиви в ліпці (вплив дерев’яної різьби) прекрасно пов’язуються з класичними.

 

Оформлення буфету на 2 поверсі високою панеллю і цінних порід деревом справляє дуже приємне враження. Тут почувається затишок. Фриз по малюнку інтересний, але стилева ув’язка між окремими деталями не достатня. Важко поєднати натуралістично виконані квітки з стилізованими глечиками, а особливо з ліпкою. Це дуже помітно на плафоні. Головну увагу, як це природньо виходило, автор звернув на обробку великого залу. Тут зібрано все найцінніше і найцікавіше. Восьмигранна форма залу з нерівними сторонами, що зустрічається в українській архітектурі, викликала великі утруднення в обробці інтер'єру, з якими автор в результаті впорався. Верхній світ значно полегшує стелю і створює простір у верхній частині.

 

Застосування на стелі кольорового скла, яке нагадує українську плахту, надає їй живописності; особливо інтересний вигляд має стеля в сонячні дні. Люстра трохи велика. При великих розмірах її не варто було б замикати її в таку лаконічну форму. Те саме можна сказати про тягу на стелі в вигляді кола з піввалика, покритого орнаментом з листя.

 

Восьмигранна форма колони вносить свіжість в композицію інтер’єрів. Інтересна по малюнку ліпка з використовуванням барочного орнаменту, але, на жаль, вона мало пов’язується з класичним орнаментом і деталями (наприклад, капітелі восьмигранних колон зовсім не пов’язуються з "тосканськими" колонками в нижньому ярусі).

Дуже інтересне рішення ложі для членів уряду. Майстерно використано тут мотив з української дерев’яної архітектури — перехід від четверика до восьмирика. Не зважаючи на незакінченність (технічну), в цілому ця частина залу справляє дуже хороше враження.

 

Порівнюючи архітектуру інтер’єрів з екстер’єрами, все ж почувається деяка стилева неув’язка. Широко використовуючи в композиції інтер’єру українську архітектурну спадщину, відбиваючи в деталях місцеву флору, варто було б керуватись цими принципами і в рішенні зовнішньої архітектури. Це, безперечно, ще більше зблизило б будівлю з природою, оточуючою архітектурою і надало б більше цільності архітектурі в цілому. Безперечно, від цього будівля Верховної Ради УРСР тільки виграла б.

 

Дуже інтересний і багатий матеріал, який характеризує творчі думки радянських архітекторів в освоєнні національних форм в архітектурі, являє собою павільйон братських республік на Всесоюзній сільськогосподарській виставці в Москві.

 

Павільйон України (автори архітектори О. О. Тацій і М. К. Іванченко) мав на меті показати Україну як житницю соціалістичної держави. Автори висловили цю тему в вигляді багатого густого поля з золотим колоссям, яке чергується з каннелюрами, що завершуються державними емблемами — серпом і молотом. Це поле перерізується з головного фасаду великою аркою з живописним, дуже барвистим вітражем, зробленим по малюнку майстрів української народної творчості, облямованим ліпним архівольтом, що характеризує достаток. Сильно вираженим вертикальним ритмом і барвистою аркою пощастило полегшити лаконічну форму головного фасаду, викликану загальною ідеєю рішення павільйону, яка дозволила до того ж дотепно закрити громіздкі дахи початкового варіанту. Значно полегшили всю композицію і надали їй більшої виразності бокові фасади, які своєю легкістю, ізяществом і оригінальністю справляють дуже сильне враження. Важкувато трактована скульптура (плоди, овочі) на архівольті і пілонах (вплив українського барокко), не говорячи вже про те, що вони мало пов’язуються з ізящними деталями всієї верхньої частини.

 

В цілому павільйон має дуже живописний вигляд, він є рельєфною плямою на фоні всієї виставки. В архітектурі почувається сонячність, властива півдню. Якщо автори проекту справились з архітектурою екстер’єру, то в рішенні інтер’єрів є ще багато місць, які вимагають сер’йозної доробки. Не говорячи вже про деяку невідповідність між зовнішньою і внутрішньою архітектурою, чого мабуть через ряд обставин не можна було уникнути, є неув’язки між архітектурою вводного залу і залами тваринництва і зернових культур.

 

Дуже інтересно задумано рішення бокових зал в дереві. Конструкція свіжа і інтересна, з великими архітектурними можливостями, але, на жаль, недостатньо продумана. Фанеровка горизонтальними шарами зовсім розбила загальну ідею конструктивного рішення.

 

Ряд прикладів, наведених тут з нашої радянської архітектурної практики, нагадують про те, що національні форми минулого повинні бути творчо освоєні і трактовані по-новому, відповідаючи новому змістові, в основі якого є соціалістичний реалізм.

 

Щоб зрозуміти всю глибину соціалістичного реалізму, нам необхідно озброїтися не тільки історією архітектури, технікою, але необхідно у всій повноті оволодіти більшовизмом, оволодіти вченням Маркса — Енгельса — Леніна — Сталіна.

 

О. М. Смик 1940 р. 

 

 

 

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...