В. Г. Кричевський. В шуканні національної форми.

В другій половині XIX ст., як ми вище відзначили, дякуючи народницьким прагненням української інтелігенції, помічається тенденція надавати культурним цінностям національного відтінку. Однак, розвиток буржуазної самосвідомості приводить до пожвавлення, активізації націоналістичних прагнень української буржуазії, особливо в кінці XIX і на початку XX ст.

Якщо демократична інтелігенція прагнула до національної культури через переробку народної творчості, багатств українського фольклору, то націоналістичні елементи прагнули оживити традиції національної культури XVII — XVIII ст. — культури козацької старшини.

Так складалися на початку XX ст. два прагнення створити національний стиль України: народне, демократичне стремління і буржуазно-ретроградне, націоналістичне. Поскільки для тих і тих елементів спільним ворогом був російський царизм, різкого антагонізму між цими стилевими устремліннями не було. Не було і суворої грані в стилевих шуканнях.

Національні і націоналістичні прагнення в українській культурі, насамперед, відбилися на стремлінні до національної архітектури. Це пояснюється, очевидно, тим, що Україна мала численні цінні пам’ятники архітектури XVII—XVIII ст. і ще більше традиційної народної архітектури.

Крім того, архітектура в своєму синтезі з іншими мистецтвами — живописом, скульптурою — найбільш активно і впевнено сприяє розвитку стилю. Тому ми бачимо на початку XX ст. ряд спроб створити національну архітектуру.

Поскільки архітектурні спорудження вимагають великих витрат, то, природно, за них взялася заможна буржуазія. Звідси і перевага в новій українській архітектурі традицій XVII — XVIII століть.

В аспекті цієї боротьби за національний стиль архітектури особливе значення має творчість Кричевського, як архітектора. Саме він перший і по-справжньому талановито застосував народну архітектуру, образотворчий фольклор в монументальних архітектурних спорудах.

Механічно переносити форми чи елементи народної архітектури в архітектуру нову 1 тим зробити її національною — справа дуже проста, але зате вона нічого не додасть до того, що давно вже існує — до народної архітектури.

Потрібне було величезне багатство народної творчості, образотворчого фольклору, взяти як сировину, творчо переробити і пропустити крізь призму високої художної культури, подати в якомусь новому синтезі.

Так і робив Кричевський. Але перше ніж приступити до такої складної справи, треба було добре вивчити спадщину класичних стилів, вивчити форми, генезис, розвиток і занепад їх.

Кричевський і зробив цю величезну роботу і лише потім взявся за лабораторну інтерпретацію національної форми.

Переробляти для цього, як це багато хто робив, форми українського барокко XVII — XVIII ст. не годилось. Щоб бути національним, стиль в основі своїй повинен мати фольклорність.

На початку XX ст. полтавське земство оголосило конкурс на спорудження свого будинку. В цьому конкурсі взяли участь ряд видатних архітекторів, як, наприклад, Желтовський; виступив із своїм проектом і Кричевський. В результаті конкурсу проект молодого Кричевського проходить.

Земські діячі не помітили спочатку національного характеру проекту Кричевського, тим більше неприємностей ждало талановитого архітектора через деякий час.

Живописна культура В. Г. Кричевського відбита в його архітектурних спорудах. Це відчувається вже в проектах. Тут той же принцип: світла гама, просторість, ретельна обробка як цілого, так і частин. А найголовніше — народність тут використана до найвищої можливості.

Ми вже говорили, що В. Г. Кричевський перетворює, а не механічно переносить готові зразки народної творчості, як це зробив, наприклад, Галаган на Україні, побудувавши собі будинок в 1856 році в народному стилі.

Про цей будинок ще Шевченко писав: "Панська, але хороша і гідна наслідування витівка". Ця "гідна наслідування витівка" мала те прогресивне значення, що вона вперше у XIX ст. виходила з традиційних форм народної творчості і змусила про них заговорити. Але наслідувачів її не знайшлося. І це зрозуміло— чому саме. В яку б фольклорну декоративність, нарядність такий будинок не вбрати, він все ж являтиме собою тільки збільшеного розміру селянську хату, призначену для панського затишку, для представників іншої культурної формації. Тут колізія між формою і „змістом” була неминуча. Тому не випадково в тому ж 1856 р. Лев Жемчуж-ніков питав: "Чому б не зробити кроку вперед і не йти далі, ніж могли наші предки?"

Цей крок вперед і зробив вперше молодий архітектор В. Г. Кричевський на початку XX ст.

Як вивести синтез із багатющої, століттями нагромадженої народної творчості — образотворчого фольклору, архітектури? Який критерій покласти в основу, що вибрати, що відкинути і що додати, щоб у підсумку вийшло щось нове, збагачене і національне?

Ці питання одразу ж постали перед художником-архітектором у всій своїй складності і заплутаності. Справді: народна творчість така багата, така різноманітна у часі і в просторі!

Зазнавши на собі впливу історичних умов, народний орнамент, наприклад, на правобережній Україні, носить риси геометричності орнаменту, а на лівобережній — рослинності. Підкоряючись цьому поділові, орнамент має безмежні варіації по окремих областях і навіть селах. Безмежний у різноманітності і мальовничості, як і сама українська "природа, єдиний у своєму декоративному темпераменті і ритміці, цей орнамент, як і вся народна творчість, зазнавав на собі впливу творчості різних народів Сходу і Заходу. Відчув він і вплив класичних стилів, особливо барокко, ампіра, аж до модерна. І все ж, які б не були ці впливи, що нашарувалися у вирі часу, яка б не була деформація цього орнаменту в капіталістичну епоху, він зберіг свої основні риси. Він асиміліював елементи постійного впливу до такої міри, що лише досвідчене око знавця ледве може вловити залишки їх.

В. Г. Кричевський зробив колосальну роботу. Треба було вивчити цей орнамент у всій його багатогранності і з методичністю вченого ботаніка вивести якийсь абстрактний закон — узагальнено типовий орнамент, ніби родовий орнамент. Це лише перша стадія дослідження. Такий орнамент — тільки абстрактно-узагальнена форма. Треба було цю форму збагатити, дотримуючись її специфіки, новими властивостями. І тут Кричевському —вченому приходить на допомогу Кричевський — художник. Він інтерпретуй по-своєму народний орнамент, який, в такій інтерпретації, вже не є народним. Він стилізований уже по-новому. Це вже орнамент самого Кричевського, його стиль. Але основа — народна. Так він робить і з формами народної архітектури.

Збагатившись таким чином, В. Г. Кричевський починає працювати над створенням будинку полтавського земства, першого і єдиного в своєму роді. Будинок цей вражає своєю монументальністю, багатством внутрішньої і зовнішньої архітектури, зовсім новою, незвичайною декоративністю. Як і в живопису нашого майстра, тут у всьому дотримано Почуття міри, тут життєрадісність, просторість, нічого експансивного, кричущого. І в той же час в цьому спорудженні глибоко відображений дух народний, багатющі традиції народної архітектури і її вбрання.

Будинок змусив про себе заговорити дуже швидко, ще в процесі будівництва; він швидко здобув впливових прибічників і противників. Преса заговорила співчутливим тоном. Заговорили і реакційні елементи. Навколо імени В. Г. Кричевського почалася боротьба. І архітектор, ледве закінчивши будинок, перебирається в Київ.

Так був створений прекрасний пам’ятник — гордість української архітектурної культури, що дав поштовх до дальших шукань і дерзань.

Царизм не дав більше нагоди архітекторові прикласти свої сили до великих архітектурних споруд. Побудувавши кілька малих будинків — три народні школи на Чернігівщині, народний дім у Лохвиці, у яких значно стриманіше відчувається його стиль, — архітектор жде кращих часів. І лише в радянський час, в роки великої соціалістичної реконструкції, він одержує урядове замовлення на колосальну споруду — побудову меморіального музею Т. Г. Шевченка в Каневі. Цю роботу він виконує в співробітництві з молодим радянським архітектором, своїм учнем П. Костирком.

Будинок цей, маючи багато спільного в своїх основних частинах з будинком полтавського земства, однак істотно від нього відрізняється. Переслідуваний українськими націоналістами — Хвилею і його компанією, архітектор не був вільний у своєму творчому розмахові. Його проекти бракуються один за одним. Гальмували і процес будівництва. Ворогам не вигідно було, щоб розвивалася національна архітектура України, як і її культура взагалі.

Це не могло не відбитися на архітектурі будинку. В результаті зовнішня сторона її вийшла трохи аскетичною, позбавленою своєї яскравої національної виразності. Тому декому цей будинок здається модерністським, що, звичайно, неправильно. Спорудження, у трохи спрощеній формі, безумовно виходить із національних форм, в основі його лежить той же принцип народності.

Зате своєю внутрішньою обробкою будинок значно багатший за свого полтавського попередника. Тут, навіть трохи порушивши меморіальну інтимність, архітектор дав волю своїй творчій фантазії. Підкорена загальній гамі, орнаментація тут значно більше окультивована, ніж у полтавському будинку, носить риси дальших шукань. Це свідчить про те, як безмежно можна варіювати народні форми, не перетворюючи їх в трафарет.

Найбільшим архітектурним дерзанням Василя Григоровича є проект з’єднання Володимирської гірки з Пролетарським садом. За цим проектом передбачається істотна зміна топографії вказаних частин міста з таким розрахунком, щоб з Хрещатика було видно Дніпро. Оскільки цей проект дає лише попереднє, наближене уявлення про ідею автора, ми про нього більше говорити не будемо.

Надзвичайно різноманітна діяльність В. Г. Кричевського в галузі прикладного мистецтва, запровадження художньої культури в побут. Ця сторона роботи художника така багата, що вимагає спеціального дослідження. В недалекому майбутньому ми спробуємо детальніше охарактеризувати її. Покищо обмежимося лише деякими зауваженнями.

Як прикладник, Василь Григорович ще в старий час звернув на себе увагу художньої громадськості — не тільки російської, а й західно-європейської. Цій стороні його діяльності приділили багато уваги солідні художні журнали Німеччини, Франції, Англії.

І в цій справі у нього панує той же принцип народності, що і в архітектурі. Тут в основі лежить геометрично стилізований ним народний орнамент, як і в архітектурі, а в дальшому і графіці.

 

Таким чином, перевтілений орнамент знаходить надзвичайно широке поле застосування саме в прикладній галузі, він краще, ніж рослинно-натуралістич-ний орнамент, ув’язується з матеріалом. Як і в архітектурі, декорація і площина підкоряються основним стилевим вимогам майстра. В килимарстві, кераміці, фарфорі, меблі В. Г. Кричевський дав прекрасні зразки використання народних форм.

Немало працював художник і в графіці, в якій почуваються основні риси його живопису: чіткість, обробленість і живописність малюнка.

Багату композиційну винахідливість виявив художник у своїх книжкових ілюстраціях. Він хороше ілюстрував твори українського письменника Ю. Яновського. Особливо хороше враження справляють його ілюстрації до деяких творів Гоголя, які відзначаються влучністю характеристики літературних типів. В книжковому оформленні художник виявив багатий смак і винахідливість.

Велике значення для нашого мистецтва має оформлення В. Г. Кричевським українських історичних кінофільмів: картини "Тарас Шевченко", "Тарас Трясило" (за Шевченком), "Межигір’я", "Сорочинський ярмарок".

Універсальність художньої діяльності Василя Григоровича, енциклопедичність його знань найкраще простежить по кінооформленні. Тут різносторонність таланту художника виявляється в справжньому синтезі. Саме в цій галузі найяскравіше видно, що в основі великих знань В. Г. Кричевським українського фольклору, всієї народної творчості лежить добре знання етнографії і археології' України. Художник, обдарований великим історичним чуттям, поновлює на екрані епоху в повній її різносторонності. Архітектура, костюм, речі домашнього вжитку, засоби виробництва, весь побут народний і навіть пейзаж постають перед глядачем у всій історичній правдивості.

В окремих випадках, якщо Кричевському не вистачає достатньої історичної документації, на допомогу приходить його тонке художнє чуття.

Не вдаючись в етнографічний натуралізм, художник обмежується узагальненням найбільш типового, оригінального. Лише серйозні знання української археології, історії, етнографії, укладу народного життя в різні епохи дали можливість художникові впоратись з оформленням складного історичного фільму „Звенигора”, в якому наводиться ряд історичних епізодів боротьби українського народу з внутрішніми і іноземними ворогами. Перед глядачем постають в історичній конкретності образи скіфів, норманів, татар — до епізодів громадянської війни на Радянській Україні.

В розвитку національної форми нашого мистецтва художня культура цього майстра має серйозне значення. Не менше значення вона має для розробки питань синтезу в українському мистецтві, бо вся творчість Василя Григоровича збудована на синтезі.

Працюючи з 1917 р. професором Київського художнього інституту, В. Г. Кричевський немало енергії віддав і на підготовку нашої художньої молоді.

Часто беручи участь в різних комісіях, експертизах, консультаціях, Василь Григорович і громадській роботі приділяв і приділяє увагу.

Радянський уряд не залишив без уваги заслуг талановитого художника-самородка, друга половина творчого життя якого знайшла плодотворний розвиток в радянських умовах. В минулому році художникові був присвоєний учений ступінь доктора мистецтвознавчих наук. В цьому році він одержав звання заслуженого діяча мистецтв.

Василь Григорович, не зважаючи на свої 67 років, повний творчих дерзань, енергії, по-юнацькому свіжий у своїй багатогранній майстерності. У скарбницю української радянської культури він дасть ще немало майстерно виконаних творів. Побажаємо художникові довгого творчого життя!

Г. Радіонов 1940 р.

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...