Готика

Характер готичного стилю обумовлюється соціальним змістом епохи, яка висунула його. В основних своїх особливостях він склався у Франції наприкінці XII ст., тобто в епоху, яку історики звуть "епохою комунальних революцій".

В той час городяни, усвідомивши свої класові інтереси, революційним шляхом завойовували собі місце в системі феодальної державності. Міста, розташовані на землі поміщиків-феодалів і населені переважно ремісниками з оброчних кріпаків, повставали проти своїх сеньорів і, добившись незалежності, організовувались в муніципальні утворення — міські комуни, підкеровані безпосередньо королю. В цю епоху революційного піднесення і виникла готична архітектура.

Об’єктами, над якими спочатку працювала мисль готичних зодчих, були міські собори, але було б глибоко помилковим розглядати це будівництво виключно з погляду культового його змісту. В середньовічній міській комуні собор був не тільки будівлею, де відбувалося богослужіння, він виконував і інші, не зв’язані з релігією, функції. Так, в соборах городяни вибирали міський магістрат, влаштовували театральні постановки (містерії), провадили торгівлю,— тут укладалися угоди між місцевими і приїжджими купцями; тут же йшла і дрібна торгівля з лотків; в соборних підвалах зберігались цінні товари, які належали іменитим купцям; в соборах, нарешті, кілька раз на рік влаштовувались народні свята і гулянки, які супроводжувались розвагами, що не тільки не мали нічого спільного з богослужінням, але набували часом і гостро антирелігійного характеру. Словом, собор середньовічного міста поєднував функції церкви з функціями біржі, театру, ринку, ратуші і т. інш. Лише пізніше ці функції поступово відпадають від собору і переходять до архітектурних об’єктів спеціального призначення.

Але відносно епохи виникнення готичних соборів можна сказати словами Віктора Гюго: "Книга архітектури, — писав він в своєму славетному романі, — належить тепер не релігії, не Риму, вона належить народу. В цю епоху мисль, виражена в камені, має привілеї, подібні нашій свободі друку. Ця "свобода архітектури" сягає іноді дуже далеко. Портали, аркади, іноді цілий храм має символічне значення, абсолютно чуже культу і навіть вороже церкві".

Універсальний характер соборів обумовив грандіозність їх розмірів, так само, як архітектурні їх конструкції і самий архітектурний їх образ.

Стан інженерно-будівної техніки середньовіччя припускав лише одне рішення завдання перекриття обширних просторів, а саме склепіння. Однак, конструктивні своди, які застосовувались в романському і візантійському зодчестві, не могли задовольняти будівників соборів. Розвиваючи дуже великий розпір, такі своди вимагали масивних стін і важких опорів, які завантажили б внутрішній простір будівлі.

Шукаючи відповіді на завдання, яке стояло перед ними, будівники соборів звернулись до стрільча-стих конструкцій. Ці конструкції в окремих випадках застосовувались уже і раніш; вони зустрічаються і в романській архітектурі, але лише готичним архітекторам пощастило добути з них максимум робочого і художнього ефекту.

Стрільчасті конструкції припускають перекриття порівняно великих площ при опорах, багато менш міцних, ніж ті, які вимагали б циркульні своди відповідного прольоту. При цьому, опори могли бути тим легші, чим крутіше і вище підіймалась крива свода.

Нервюрний каркас, також почасті знайомий вже і романській архітектурі, був удосконалений готичними зодчими: замість того, щоб влаштувати каркас на кружалах, почали робити його з підігнаних кам’яних клинців, які держаться не цементною в’язкою, як нервюри романського свода, а силою власного розпору.

Назустріч тому ж завданню розвантаження внутрішнього простору йшла і широко розроблена готичними зодчими система підпорних арок (аркбутанів), що переносили дію розпора арок свода з стовпів, на які спирались їх п’яти, на винесені назовні контрфорси. Для більшої опірності дії бокового розпору арки контрфорсу, які спиралися на них, завантажувалися зверху декоративно троєгованими вишками — фіалами або пінаглями.

Прагнення до полегшення несучих частин будівлі підказувалось зодчому також і міркуваннями економії будівного матеріалу, яку давали стрільчасті конструкції, порівнюючи з важкими романськими конструкціями, які вимагали багато каменю. Ощадність у використанні каменю, взагалі одна з особливостей готичного будівництва.

Отже, застосування стрільчастих конструкцій, які надають готичним соборам таке характерне для них спрямування вгору, було викликане зовсім не намаганням зодчого виявити релігійний порив до неба, як часто твердять мистецтвознавці, але було раціональною відповіддю на чисто практичні вимоги, які суспільство ставило перед архітектурою.

Правда, цей порив у височінь не був ефектом виключно похідного порядку. Його навмисне підкреслюють фасадні башти —дзвіниці і вишки (дахрейтери), які вінчають перекриття трансепта, які і є самим вирішальним елементом архітектурного образа собору. Але, чи не виявляється в височині піднесення соборних дзвіниць скоріше громадська гордість міста, ніж молитовне прагнення до неба?

Змагання міст щодо висоти соборних башт — явище, досить характерне для тодішньої епохи, воно по суті не має нічого спільного з релігійністю. Цікава в цьому розумінні постанова ради Флорентійської республіки, яка доручала будування місцевого собору архітектору Арнольфо ді Камбіо (1294 р); в ній виявлено побажання, щоб "по зовнішньому вигляду собору можна було визнати мудрість і великодушність, що є ознакою державної розважливості великого народу "і пропонується зодчому" привести будівлю у відповідність з високим духом, який народжується з прагнення всіх громадян, об’єднаних в єдиній волі".

Такі основні риси готичної архітектури, обумовлені соціальною її природою і конструкціями, застосовуваними будівниками соборів. З інших її особливостей треба вказати на властиву їй величезну височінь вікон, розміри яких підказані необхідністю забезпечити достатнім освітленням широкий внутрішній простір собору.

Оскільки в готичній конструкції стіна, як така, не підтримує перекрить, передаючи цю роботу опорним стовпам арок, постільки стіни часто і зовсім касувались, а пройоми між стовпами трактувались, як арочні вікна і заповнювались набором кольорового скла (вітражі). Вікна ці ділились по вертикалі тоненькими колонками, а верхня частина їх пройми прикрашувалась своєрідною ажурною кам’яною різьбою, ажур якої знов таки заповнювався вітражем. На фасадах, крім цих високих арочних вікон, влаштовувались ще величезні, зовсім круглі віконні пройми, т. зв. рози, які відзначалися особливим багатством свого ажурного кам’яного перепльоту. Завдяки колосальним розмірам вікон і різнокольоровому їх заскленню, внутрішність собору була заллята радужним світлом, що надавало їй радісно-святкового вигляду. Цій святковості сприяла яскрава поліхромія і позолота, яка застосовувалась як у внутрішньому, так і в зовнішньому оформленні собору.

Ніколи, ні раніш, ні пізніш, не було в Європі такого тісного єднання архітектури з скульптурою, як в готичному зодчесті. Всі архітектурні форми —профілі, обломи і інш. —відзначаються тут виключною пластичною виразністю, не кажучи вже про орнаментальну пластику капітелей і про силу скульптур — рельєфів і статуй, які прикрашували фасади собору.

Готична монументальна скульптура завжди чудово пов’язана з своїм архітектурним оточенням в розумінні маси, контуру і композиційного ритму. Своє повне художнє звучання вона дістає лише на відведеному їй місці і багато втрачає при відриві від свого архітектурного середовища.

В інтересах ув’язки з архітектурою готичний скульптор не зупиняється перед порушенням природних пропорцій фігур, він витягає їх в довжину, надаючи їм примхливих форм. При всьому цьому готична скульптура залишається незмінно реалістичною, вражаючи життєрадісністю і правдивістю своїх образів.

Скульптурні оздоблення зосереджуються переважно в нижніх ярусах споруди, особливо, на порталах, які часто буквально насичені скульптурою. В цьому відношенні готичне зодчество кардинально відрізняється як від античної архітектури, так і від архітектури ренесансу і барокко, які розташовували скульптурну декорацію, головним чином, у верхніх частинах будівлі. І неможна не визнати тут за готикою переваги в логіці рішення: розташовані внизу, близько до глядача, скульптури багато доступніші для огляду, а тому багато дійовіші і дохідливіші, ніж ті, що знаходяться на висоті фронтонів, або ті, що вінчають покрівлю будови.

У всій красі своїх форм, в повному блиску логіки своїх конструкцій, готична архітектура виявилась в будівництві соборів. В громадських спорудах і в житлових будівлях, завдання яких були багато простіші, а масштаби незрівняно менші, ця логіка конструкцій відходить на задній план; стильові риси готики виявляються тут переважно в декоративних ефектах стрільчастих пройом, у вишках — пінаклях, які прикрашують торці капітальних стін, в трактовці архітектурних деталей і в орнаментиці.

Розповсюдившись із Франції по всій майже Європі, аж до Західньої України і Фінляндії, готика в окремих країнах набрала специфічних рис, які відрізняють англійську, німецьку, іспанську різновидності цього стиля. Досить значних змін зазнала готика і в процесі історичного свого розвитку, який ішов у напрямі до все більшої вишуканості, легкості і нарядності. Відмічаючи етапи цього розвитку, старе мистецтвознавство встановлювало три варіанти французької готики: суворий, сяючий і поломініючий стиль. Якщо перша з цих ознак говорить лиш про загальне враження, яке робить споруда, то друга і третя відносяться до обрисів ажурного візерунку масверків і, особливо, до ажуру "роз". В "сяючій готиці" візерунок цей розташовується в чітко радіальній схемі, розходячись з центра "рози" як проміння; в поломініючій — ажур різьби утворює круглясті з одного і загострені до другого боку; фігури, які нагадують язики полум’я. Така ж надумана і формальна різниця між "квітучим" і „перпендикулярним" стилем, що її визначають мистецтвознавці в англійському варіанті готики.

Протягом понад трьохсот років тримались готичні форми як в архітектурі, так і в художньому оформленні речей побутового вжитку, в меблях, начинні, почасти навіть в крою одежі. Панелі шаф, стінки скринь розчлінялись стрільчастими арочками з масверком, рами постелей, лавок, крісла прикрашувались звичайною в готичній архітектурі орнаментацією з т. зв. "крабів", хрестоцвітів і інш. Візерунки масверка зустрічаємо на туалетних шкатулках, на костяних футлярах для дзеркал і на інших дрібних речах, а речі церковного ритуалу готичної епохи — дарохранительниці, монстранци, кадила часто являють собою цілі мініатюрні готичні споруди.

В XVI ст. готика поступово витісняється так зв. стилем Відродження. В окремих країнах цей процес проходив не одночасно і не рівномірно. Так, в Італії готика зовсім згасла уже в XV ст., тоді як в Німеччині вона трималась ще довго і міцно.

В XVI ст. в Італії виник і термін, який з того часу став визначати готичну архітектуру. Слово "готика" походить від імені германського народу готів, який жив на початку V стор. Вдершись в межі Римської імперії, цей народ захопив і пограбував її столицю, так само, як це зробили кілька десятиріч пізніше вандали. І от в устах італійських гуманістів, які схилялися перед пам’яттю античного Рима, ім’я готів стало символом варварства, нерозуміння культурних цінностей, словом, набрало, приблизно, того значення, яке й до цього часу в устах всіх культурних людей зберігає ім’я вандалів. Вбачаючи в готичній архітектурі щось зовсім несхоже на любу їм античну архітектуру, гуманісти виявили до неї своє від ношення цим призирливим словом gotіса — варварська.

Своє сучасне значення термін готика дістав лише з середини минулого сторіччя. До того часу ним визначали взагалі все, що відносилось до середньовіччя і відрізнялось від класичного. Так, напр., Карамзин в своїй "Історії" називає московський храм Василя Блаженного "великолепной готической церковью".

С. 0. Гіляров 1940 р.

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...