Гармонія ансамблю — провідна прикмета класики

Класицизм в українській архітектурі й скульптурі утверджував­ся як втілення однієї з найсміливіших художніх ідей, якою будь-коли переймалися митці. Ще з часів великих київських князів Володимира Святославича і Ярослава Мудрого творча фантазія зодчих не сягала далі спорудження храмів, фортець, палаців, які б до­мінували над порівняно невисокою забудовою міста, мовби тиснули на нього.

 

Така ж практика згодом була покладена в основу містобудівної стратегії Росії й України доби феодалізму. Із зародженням капіталі­стичних відносин міста набувають нового значення, пов'язаного з роз­витком промисловості й торгівлі, із зосередженням в них нових органів адміністративного управління.

 

Починаючи з петрівської доби, в Росії поступово набуває поширен­ня принципово нова концепція забудови міст, заснована па засадах класики, тобто античних міст,— на засадах регулярності й планомір­ності. Цю концепцію вдалося більш-менш повно здійснити при спору­дженні нової російської столиці Петербурга, задуманої спочатку як порт і фортеця, але, виходячи із стратегічних міркувань Петра I і зав­дяки реалізації ряду архітектурних рішень, перетвореної в головне місто країни.

 

Перші споруди Петербурга були зведені за проектами за­прошених із-за кордону зодчих — німця Андреаса Шлютера, італійців Ніколо Мікетті, Доменіко Трезіпі, француза Жана-Батіста Леблона, який, до речі, 1717 року опрацював перший в історії проект плануван­ня Петербурга.

 

Активно формується російська архітектурна школа в середині і дру­гій половині XVIII ст. Основні принципи цієї школи були пов’язані з Академією мистецтв. Уже в перші десятиліття своєї діяльності Ака­демія підготувала когорту зодчих, які, окрім професійних знань і май­стерності, прониклися бажанням у високохудожній формі втілити су­спільні ідеали свого часу Дмитро Ухтомський та його помічники з «архітекторської команди», а також Матвій Казаков, Іван Старов, Джакомо Кваренгі й особливо Василь Баженов прагнули створити ідеальні образи в архітектурі, перетворити за їх допомогою вигляд російських міст і сприяти тим самим вихованню в сучасників та нащадків високих громадянських почуттів.

 

Звертаючись до великих зразків класичної спадщини Греції та Ри­му й використовуючи новаторські тенденції в тогочасному будівництві, вони ствердили класицизм як провідний напрям мурованої архітекту­ри другої половини XVIII ст.


З початком XIX ст. в архітектурі класицизму настає період зрілості й розквіту. Відомі зодчі першої половини XIX ст. такі як Андрій Воронихін, Андріяп Захаров, Тома де Томон, Август Монферран, Олек­сандр Брюллов, Костянтин Тон, Карл Россі, Василь Стасов, Вікентій Беретті, доповнили основну формулу класицизму (планомірність плюс гармонія) положенням про цілісність ансамблю та його синтез із дав­ньою забудовою.

 

Виняткову увагу приділяли вони єдності архітектур­них споруд як довершеного цілого в системі вулиць та площ. Найвеличніші будівлі, за їхнім задумом, мали відповідати вимогам кругового або секторально-панорамного огляду і мати ідеальні пропорції з різних то­чок зору. На них мав триматися ансамбль вулиці, площі, кварталу.

 

Це ставило додаткові вимоги як до усієї системи містобудування, так і до окремих споруд. В містопланувальній практиці стають популярні круг­лі, півкруглі, сегментні й секторні майдани з радіальним порядком ву­лиць, прямі, мов стріла, магістралі. Ландшафти, зелені насадження і водоймища включаються в систему архітектурних ансамблів.

 

При проектуванні будівель-домінант увага приділялася їх пластич­ній виразності. Обов'язковими стають поліфасадність, узгодження аб­рисних ліній з внутрішнім членуванням будівлі, пропорційність у спів­відношеннях прямих і вигнутих площин.

 

Одним з найбільших досягнень мистецтва зрілого класицизму було втілення в практику омріяного митцями багатьох поколінь принципу синтезу архітектури й скульптури. В першій половині XIX ст. співдруж­ність цих двох мистецтв досягла небувалої досконалості, головним чи­ном завдяки творчому взаєморозумінню між зодчими і скульпторами.

 

Такі видатні майстри пластики, як І. Мартос, Ф. Щедрій, І. Теребенєв, Ф. Толстой, Б. Орловський. П. Клодт, а на західних землях України Г. Вітвер, І. та А. Шімзери, Г. Красуцький, у своїх статуях, скульптур­них групах і рельєфах виходили з тих же принципів органічної єдності частин і цілого, що й вищезгадані архітектори.

 

Синтез мистецтв у до­сліджуваний період грунтувався на спільності стилю, спільності методу, зрештою, на спільності ідеалів щодо перетворення Російської держа­ви — докорінної перебудови її міст за законами гармонії.

 

Кращі набутки зрілого російського класицизму знаходять підтрим­ку, поширення й впровадження у творчій практиці українських архі­текторів та скульпторів. В художній культурі обох народів класицизм у першій третині XIX ст. ще не втратив прогресивних рис і своєї гуман­ної суті.

 

Ознаки його занепаду намітилися після 1830 року. На жаль, в умовах необмеженої монархії, кріпосницької системи і неприродної для великої багатонаціональної держави концентрації влади й управ­ління гуманістичні устремління талановитих майстрів перетворити міста на прекрасні ансамблі — не могли бути здійснені до кінця.

 

Усім величним і прекрасним, що було створене, скористалися не народні верстви, а багатії і власть імущі. Єдине, чого не могли бути позбавлені низи суспільства,— це естетичної насолоди від нових архі­тектурних ансамблів і пам'ятників.

 

У своїх кращих зразках мистецтво класицизму несло важливі есте­тичні й виховні функції, сприяючи переборенню стихійності й різнобою в забудові населених пунктів, у проектуванні нових міст.

 

Урочиста про­стота будинків, площ, вулиць, як і пам’ятників, зовні ніби підпорядко­вана раціоналізмові геометрії, несла в собі глибокі емоційні імпульси. У цій простоті чисто репрезентативні моменти тісно спліталися з гро­мадянськими.

 

Вітчизняна війна 1812 року, декабристське повстання 1825 року, розгортання боротьби проти кріпосницької системи показали нездоланну силу, громадянську мужність і волелюбність народу. А са­ме ці високі риси утверджувало в образній формі мистецтво раннього і зрілого класицизму.

 

На Україні наприкінці XVIII і в першій половині XIX ст. паростки нового напряму в мистецтві дали благодатні сходи. Якщо у XVIII ст. риси класицизму виявилися лише в архітектурі поодиноких церков і па­лаців, що виділялись на фоні народної дерев’яної архітектурної стихії, мурованих комплексів феодальної доби та українського барокко, то в XIX ст. у класицистичному дусі перебудовуються деякі старі міста (насамперед губернські та повітові) і зводяться нові (на півдні Украї­ни). Крім того, класицизм стає у цю пору панівним у палацово-маєт­ковій архітектурі українських сіл.

 

Порівняно швидке утвердження класицизму як провідного стилі­стичного напряму в архітектурі й скульптурі України було зумовлене далеко серйознішими причинами, ніж «запозиченням» цього стилю з країн Західної Європи або якимись іншими примхами моди.

 

У зв’язку з проведенням на Україні нового територіально-адміністративного поді­лу в 1796 і 1803 роках з метою пристосувати місцевий устрій до загальноросійського, центральний уряд Росії почав приділяти більше уваги розвиткові українських губернських та повітових міст, виділяючи на її перебудову кошти з державпого бюджету.

 

Замість поширеної доти прак­тики будівництва за індивідуальними проектами Петербург в наказо­вому порядку насаджував концепцію типових проектів, причому не ли­ше в цивільній, а й у церковній архітектурі. Це призвело до окремих явищ бюрократизму й волюнтаризму в зодчестві.

 

Позитивним же тут було те, що опрацювання типових проектів для України доручалося видатним майстрам зодчества, які прагнули хоча б у мінімальних мас­штабах врахувати місцеві архітектурні традиції, особливості ландшаф­ту, природи. Зокрема, цілу низку проектів споруд і планів міст підго­тували для України відомі петербурзькі зодчі А. Захаров, І. Старов, В. Стасов, Т. де Томон та інші.

 

Д. В. Степовик

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...